Отже, позови, які в літературі називаються перетворювальними, можуть бути віднесені до позовів про визнання або присудження, і тому немає потреби виділяти їх у самостійний вид. Питання це суто теоретичне і для практики не має значення. Але деякі позови, що належать до цієї групи, відіграють суттєву роль у порушенні судової діяльності щодо захисту прав громадян і організацій. Це позови про розірвання договорів підряду, аренди, купівлі-продажу тощо.

Класифікацією позовів за змістом не завжди досягається можливість розкриття особливостей усіх позовів, у зв'язку з чим позови класифікуються ще залежно від характеру спірних відносин і в складі окремих правовідносин.

2. Право на позов. Право на пред'явлення позову

Право громадян на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу і майно (ст. 55 Конституції України) в цивільному судочинстві у справах позовного провадження трансформоване в. право на позов. За структурою право на позов як право на судовий захист складається з права на пред'явлення позову і права на його задоволення. У літературі ці повноваження розглядаються неоднозначне: як нерозривна, органічна єдність права на позов; як два самостійні поняття — право на позов у матеріальному й процесуальному розумінні; тільки як право на звернення за судовим захистом, право на пред'явлення лозову.

Концепція права на позов як нерозривної єдності двох повноважень — права на пред'явлення позову і права на задоволення позову — суперечить чинному законодавству і практиці його застосування. Право на пред'явлення і право на задоволення позову—взаємопов'язані, але цілком самостійні, не тотожні за змістом категорії.

Право на пред'явлення позову—це право на звернення до суду з вимогою захисту, право на порушення його діяльності щодо здійснення правосуддя в цивільних справах. Право на задоволення позову—це право на одержання захисту, право на позитивне вирішення справи.

Отже, право на позов у процесуальному розумінні відрізняється від права на позов у матеріальному розумінні за підставами виникнення і реалізації зазначених повноважень. Право на пред'явлення позову залежить від обставин процесуально-правового характеру, право на задоволення позову зумовлюється матеріально-правовими і процесуально-правовими обставинами.

Наявність права на пред'явлення позову встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження. Наявність права на позов у матеріально-правовому розумінні встановлюється після розгляду справи в судовому засіданні в процесі постановлення рішення.

Відсутність права на пред'явлення позову є підставою для відмови в прийнятті позовної заяви, а якщо справа була прийнята до провадження суду—для закриття провадження по справі або залишення позову без розгляду. Такі дії суду оформляються ухвалою.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні веде до постановлення рішення про відмову в задоволенні позову.

Тлумачення права на позов тільки в процесуальному розумінні—як права на пред'явлення позову—знецінює значення позову і права на позов. Право на звернення до суду самостійно не спроможне гарантувати одержання захисту, якщо в позивача відсутнє суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес чи відсутні обставини, які свідчать про їх порушення.

Право на позов в матеріально-правовому розумінні, його виникнення, здійснення, припинення, весь правовий режим існування врегульовується нормами цивільного, трудового, сімейного та інших галузей матеріального права. Право на пред'явлення позову, на позов у процесуальному розумінні виступає інститутом цивільного процесуального права.

Отже, право на пред'явлення позову — надана і забезпечена заінтересованим особам можливість звернутися до суду першої інстанції з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів.

Правом на пред'явлення позову наділені всі громадяни, підприємства, установи, організації (ст. 100 ЦПК), а також іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства й організації (ст. 423, 424 ЦПК). Усі вони можуть звернутися до суду з позовом про захист свого суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Прокурор має право на пред'явлення позову про захист прав та законних інтересів громадян і державних інтересів. Таким правом у передбачених законом випадках наділені органи державного управління, підприємства, установи, організації й громадяни (ст. 118, 121 ЦПК).

Юридична природа права на пред'явлення позову в теорії процесу розглядається по-різному: як суб'єктивне право громадян і юридичних осіб. яке безпосередньо випливає із закону; як правоздатність або її елемент та ін.

Суб'єктивне цивільне процесуальне право характеризується нерозривною єдністю таких можливостей: вид і межі можливої поведінки для суб'єкта права; можливість вимагати від іншої особи певної поведінки, необхідної для реалізації права; можливість включити в дію примусову силу державного апарату для здійснення права.

Право на пред'явлення позову є складовою частиною передбаченого ст. 4 ЦПК права кожної заінтересованої особи на звернення до суду за захистом. Цьому праву відповідає обов'язок суду прийняти до свого розгляду звернену до нього заяву (ст. 5 ЦПК).

Право особи па звернення (на пред'явлення позову) до суду за захистом забезпечується можливістю оскарження ухвали судді про відмову в прийнятті позовної заяви до свого провадження, а також можливістю її скасування судом другої інстанції й покладання обов'язку на суд першої інстанції прийняти позовну заяву до свого провадження.

Отже, аналіз прав на звернення до суду за захистом і на