Але матеріально-правове обгрунтування позову не належить до умов, необхідних для реалізації права на пред'явлення позову, а тому не може бути включене до підстав для відмови в прийнятті заяви, які мають тільки процесуальний характер. Обгрунтування позову неюридичними фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті. Відповідно до п. 5 ст. 137 ЦПК у заяві належить зазначити докази, які підтверджують позов. Це правило випливає з обов'язку доказування (ст. 30 ЦПК) і сприяє суду в установленні по справі об'єктивної істини як необхідної умови для захисту спірних прав. ЦПК не зобов'язує посилатися в позовній заяві на юридичні норми, які підтверджують вимоги позивача.
Для захисту прав позивача має значення відбиття в позовній заяві ціни позову (п. 6 ст. 137 ЦПК), яка зумовлює розмір сплати державного мита (ст. 64 ЦПК), розподіл судових витрат між сторонами (ст. 75, 78, 80 ЦПК) і навіть можливість порушення судової діяльності на захист права, оскільки неприпустиме пред'явлення позову з ціною, меншою за судові витрати на провадження справи в суді.
Ціна позову, відображена в судовому рішенні і перенесена до виконавчого листа, впливає на визначення заходу примусового стягнення — на майно чи зарплату, пенсію, стипендію (ст. 362, ч. 5 ст. 390 ЦПК) або будинок (ст. 391 ЦПК) боржника.
Завершальним реквізитом позовної заяви (п. 7 ст. 137 ЦПК) є підпис позивача або іншої уповноваженої особи із зазначенням часу подання заяви. Підпис надає позовній заяві юридичної сили; без неї це анонімний проект, який не може бути розглянутий судом. Час подання свідчить про пред'явлення позову в межах строків давності і забезпечує своєчасність здійснення судочинства.
Позовна заява подається з копіями відповідно до кількості відповідачів. Залежно від складності характеру справи суддя може витребувати від позивача чи особи, яка пред'являє позовну заяву в його інтересах, копії всіх доданих до заяви документів для того, щоб відповідач мав можливість краще підготуватися до захисту своїх прав.
Відповідно до ст. 138 ЦПК зазначене правило не поширюється па позовні заяви в трудових справах і в справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.
2. Оплата позовної заяви державним митом здійснюється у відповідності з правилами, встановленими ст. 64—70 ЦПК.
Позовна заява, подана без додержання вимог ст. 137, 138 ЦПК або не оплачена державним митом, за ухвалою судді залишається без руху, про що повідомляється позивач, якому надається строк для виправлення недоліків позовної заяви. При усуненні їх у зазначений строк заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Інакше вона мотивованою ухвалою судді вважається неподаною і повертається позивачеві (ст. 139 ЦПК).
3. Дієздатність особи, яка подає позовну заяву (п. 8 ст. 136 ЦПК). В інтересах недієздатних осіб заява може бути подана батьками, усиновителями, піклувальниками або за їх дорученням представниками, а також органами опіки і піклування (ст. 101, 111 ЦПК, ст. 66, 129 та ін. Кодексу про шлюб і сім'ю). Відсутність дієздатності у відповідача не є перешкодою для порушення справи в суді. Його права й обов'язки здійснюють законні представники.
4. Наявність повноваження на ведення справи у представника, який пред'являє заяву від імені позивача. Йдеться про документи, передбачені ст. 113 ЦПК. За відсутності належно оформленого повноваження суддя на підставі п. 9 ст. 136 ЦПК зобов'язаний відмовити в прийнятті позовної заяви.
5. Подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність, установлених ст. 124—131 ЦПК (п. 7 ст. 136 ЦПК). У випадках, коли позовна заява даному суду непідсудна, він її не приймає і повертає позивачеві, постановляючи про це ухвалу, де зазначає, до якого суду йому треба звернутися. Якщо непідсудність справи виявиться після прийняття її до провадження суду, то вона передається судом за належною підсудністю (ст. 132 ЦПК).
Процесуальним діям щодо реалізації права па пред'явлення позову кореспондує обов'язок суду розглянути вимогу про прийняття справи до свого провадження і здійснити по ній правосуддя. Процесуально-правовою гарантією законності й обгрунтованості дій суду є встановлення ст. 136 ЦПК вичерпного, не підлягаючого розширеному тлумаченню переліку підстав відмови в прийнятті заяви до судового розгляду, а також право на оскарження ухвали судді про відмову в прийнятті заяви.
Пред'явлення позову і прийняття його судом викликає певні правові наслідки матеріального й процесуального характеру. Наслідки процесуального характеру— виникнення цивільних процесуальних правовідносин у конкретній справі, порушення цивільної справи в суді (ст. 5 ЦПК).
Громадяни і юридичні особи стають сторонами та іншими суб'єктами таких правовідносин, набувають відповідних процесуальних прав і обов'язків і можуть їх реалізувати, спрямовуючи свої дії на захист суб'єктивних матеріальних прав і законних інтересів та державних інтересів. Матеріально-правовими наслідками прийняття позову є переривання позовної давності, присудження з дня пред'явлення позову аліментів та ін.
Забезпечення позову — вживання судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Порядок забезпечення позову врегульований ст. 149—158 ЦПК. Порушити перед судом вимогу про забезпечення позову має право позивач, включивши її до змісту позовної заяви або подавши про це самостійну заяву. Звернутися до суду із заявою про забезпечення позову можуть усі інші особи, які беруть участь у справі (ст. 149 ЦПК).
Враховуючи важливість для громадян справ про стягнення аліментів, заробітної плати, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника, ч. 2 ст. 149 ЦПК покладає на