Внаслідок багаторічного науково не обґрунтованого господарювання та непродуманої енергетичної стратегії Україна стала однією з найнеблагополучніших з екологічного погляду держав Європи. Чи не найбільшої шкоди природному середовищу нашої держави завдала безвідповідальна водогосподарська діяльність.

16 листопада 2000 р. Кабінет Міністрів України ухвалив «Комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001—2005 роках і прогноз до 2010 року», де аналізується водно-екологічна ситуація у нашій державі. У Програмі, зокрема, зазначається, що з метою зменшення негативного впливу кліматичних умов в Україні було побудовано численні меліоративні системи сумарною вартістю основних фондів близько 20 млрд. гривень. Площа зрошуваних земель становить 2,45 млн. га, а основна їх частина зосереджена в зоні Степу — 2,1 млн. га, або 85%. У зоні Лісостепу зрошується 356 тис. га, на Поліссі — 11 тис. гектарів. Частка зрошуваних полів дорівнює відповідно 8,4 та 12,8% від загальної площі сільгоспугідь та орних земель держави. В Автономній Республіці Крим відношення площ зрошуваних земель до орних становить 29,2%, у Херсонській області — 25,6%, Запорізькій — 13,4%, Дніпропетровській — 11,4%, Одеській — 11,2%, Миколаївській — 11,1%, у Донецькій — 9,4%. Осушених земель найбільше у Поліссі та в західних областях: 3,3 млн. га, або близько 30% загальної площі сільгоспугідь. Зокрема, у Рівненській — 41, Львівській — 39, Волинській — 38, Закарпатській — 37, Івано-Франківській — 31, Житомирській — 25%.[11]

Водночас у Програмі дуже скупо окреслено негативні наслідки водного господарювання. Не пояснюється, що саме спричинило нинішню екологічну кризу на землях, які є основою національного багатства України.

Спробуймо ж прояснити ситуацію. За останні 30 років в Україні збудовано 1089 водосховищ загальним обсягом 55 млрд. м3, близько 27 тис. ставків, 7 великих каналів загальною протяжністю 2000 км та 10 водоводів великого діаметра. Для експлуатації підземних вод пробурено понад 110 тис. свердловин, викопано 2 млн. шахтних колодязів. Протягом цього періоду споживання прісної води значно випереджало темпи зростання випуску промислової та сільськогосподарської продукції: від 15,9 км3 у 1960 р. до 36 км3 у 1985—1990 роках. І хоча обсяг водоспоживання у середині 90-х років у зв'язку із спадом виробництва знизився до 26—29 км3, нині він знову почав зростати. Отже, перебуваючи в умовах недостатньої водозабезпеченості, наша держава використовує на одиницю ВВП у три-чотири рази більше води, ніж інші країни Європи, та у 8 разів більше, ніж у розвинених країнах світу.

Функціонери водного господарства не можуть науково і економічно обґрунтувати необхідність побудови каскаду дніпровських водосховищ, що призвело до затоплення 700 тис. га родючих земель та щорічного випаровування близько 5 км3 води. Вони не дають відповіді на запитання, що принесли Україні широкомасштабні гідротехнічні споруди і водна меліорація? Які збитки вони спричинили? Ніхто не наводить аргументації на користь такої діяльності. Втім, ніхто ніколи її й не шукав. Бо інакше одразу б стало ясно, наскільки абсурдна, точніше — шкідлива і марнотратна сама ідея перетворення величної і неповторної рівнинної ріки на низку величезних калюж, а прилеглих до неї родючих земель — на болота. [11]

Зарегулювання Дніпра, як і інших рік, змінило природну циркуляцію води, призвело до гальмування процесів самоочищення, погіршення якості поверхневих і підземних вод, розвитку евтрофікації і «цвітіння» води. Воно ж зумовило стійке регіональне підняття рівня ґрунтових вод, інтенсифікацію випаровування, стало причиною збільшення вологості повітря. З побудовою дніпровського каскаду водосховищ підземний стік Дніпра зріс на 5—7 км3. Ці процеси посилюються іригацією, позаяк не менше 20—30% води, що подається на зрошення, витрачається на інфільтрацію і техногенне живлення ґрунтових вод. Уявити собі цю картину допоможе наведена карта (рис.1.1) [15, c.38], де показано багаторічну динаміку підняття рівня ґрунтових вод.

Рис. 1.1. Багаторічна динаміка підняття рівня ґрунтових вод.

На наведеній карті видно, що більша частина території України або підтоплена, або вторинно заболочена, або має підвищений рівень ґрунтових вод. Це означає, що в разі аномально інтенсивних атмосферних опадів воді нікуди буде подітися, і вона тривалий час затоплюватиме низинні ділянки суші. Отже, екстремальні повені, подібні до європейської, можуть трапитися не тільки на Закарпатті, а й в інших регіонах України.

Настав час зупинитися і тверезо зважити ситуацію.

Таблиця 1.1

Складові водногосподарського комплексу України

Види систем | Одиниці виміру | Усього по Україні

Зрошувальні | тис. га | 2450

Дренажні | тис. га | 600

Ставки і водосховища | штук | 28000

Дніпровські водосховища | тис. км2 | 697

Як бачимо з табл. 1.1, водногосподарський комплекс України явно виходить за екологічно безпечні рамки. Це складне енерго- і ресурсозатратне господарство, яке внаслідок невмілого його використання може не тільки завдати великої екологічної шкоди, а й пустити, зрештою, країну і народ по світу з торбою. Тільки вертикальний дренаж і перекачувальні насосні станції потребують величезної кількості електроенергії, що в умовах енергетичного голоду поглиблює економічну кризу. Наприклад, у Херсонській області на ці потреби у 1999 р. витрачено понад 56 млн. кВт-год. електроенергії. Неупереджений аналіз показує, що за такої широкомасштабної меліорації Україна зазнає тільки збитків.

Водорегулюючу діяльність слід кардинально перебудувати на новій концептуальній основі, узгодити її з Національною програмою екологічно збалансованого розвитку держави. Цю роботу треба зосередити на розв'язанні таких проблем:

постійне здійснення