Історія держави та права буржуазної Франції

ПЛАН

Вступ

Головним гальмом суспільного розвитку Франції другої половини XVIII ст. була абсолютна монархія. В останній третині XVIІІ ст. у країні склалася революційна ситуація. Феодально-абсолютистський режим переживав гостру кризу, а бідування народних мас досягло межі.

Відомо, що панівними станами у Франції були дворянство і духовенство, які володіли на праві власності землею і користувалися численними привілеями. Дворянство одержувало від селян значні прибутки у вигляді різного роду повинностей, а саме було звільнене від податей. Воно ж займало найважливіші посади у державі.

Духовенство офіційно вважалось першим станом і також було звільнене від сплати податей, від військового постою та мало багато інших привілеїв. Церква одержувала великі прибутки від своїх помість, добровільних пожертвувань і десятини з селян. Між тим, нижче дворянство і духовенство існувало за інших умов і ледве зводило кінці з кінцями. Решта населення входила до третього, податного і непривілейованого стану. Власне, третій стан складався із різноманітних прошарків, економічне і політичне становище яких було неоднаковим. Більшість третього стану складали селяни, яких нараховувалось 22 млн. чол. із загальної кількості 25 млн. чол. населення. На час революції селяни були особисто вільними, проте вони не були звільнені від феодальних повинностей. Селянин віддавав феодалові більше половини своїх прибутків, міг бути у будь-який час зігнаний з наділу, відбував панщину (5-10 днів). Окрім того, сплачував десятину церкві і т. ін. Зазначимо, що у XVIII ст. у Франції було тридцять неврожайних років і в країні нараховувалось 1 мільйон 200 тисяч жебраків.

Складним було становище і міського населення. Виключне право торгівлі належало відкупникам, які могли торгувати лише певною продукцією у певних місцях. Штучно стримувався розвиток ремесла цеховою регламентацією. Перед революцією нараховувалось 60 тисяч не приписаних до цехів ремісників і їх могли у будь-який час заарештувати і вислати. Існувала велика кількість безробітних (200 тис.).

1. Соціальні і політичні передумови виникнення буржуазної держави у Франції

Тяжке соціально-економічне становище селян і більшої частини міського населення спричинило революційну ситуацію, яка посилювалась під впливом нової ідеології, започаткованої так званими енциклопедистами (Дідро, Д'Аламбер, Гольбах, Гепьвецій), що брали участь у видавництві «Великої енциклопедії наук, мистецтв та ремесел» (1751 -1780 рр.).

З протестом проти економічних порядків виступили так звані фізіократи (фізіократ-панування природи): Кене, Дюпон-де-Немур, Тюрго, Де-ла-Рів'єр.

Найбільшу ненависть у французів викликав політичний лад абсолютної монархії. Усі недоліки суспільного життя, здавалось, були наслідком політичного ладу, у якому перепліталися королівський деспотизм і чиновницьке свавілля, дворянські привілеї і злиденність обідраного народу, господарська опіка і політичне безправ'я, панування католицької церкви і придушення інакомислячих. До цього додавався нестерпний тягар податей, казнокрадство, хабарництво, безнадійний стан державних фінансів, невдачі зовнішньої політики.

Ідеї французьких просвітителів суттєво впливали на перебіг революції і на організацію суспільного життя країни.

Французька державна скарбниця була пустою. Половина доходів йшла на виплату державних боргів. Король намагався ввести нові податі, але вищі судово-адміністративні установи (парламент) не реєстрували королівські укази, вказуючи, що тільки Генеральні штати можуть вводити нові податі. Король змушений був погодитись на скликання Генеральних штатів.

Вибори делегатів відбувались у напруженій обстановці. Було обрано 600 делегатів від перших двох станів і 600 - від третього. Свою роботу Генеральні штати розпочали 5 травня 1789 р.

Переговори про порядок голосування тятися тривалий час, а тому делегати третього стану перейшли до рішучих дій: вони заявили, що обрані майже всією сукупністю нації і проголосили себе Національними зборами (17 червня 1789 р.). У той же день збори постановили, що податі у державі не можуть стягуватись без згоди представників нації, що існуючі податі мають збиратись як і раніше, але до того дня, поки не будуть розпущені Національні збори з якої б то не було причини.

Король вирішив силою розігнати Національні збори, але це йому не вдалося. Парижани вчинили опір королівським військам і взяли штурмом Бастилію - центральну політичну в'язницю, яка уособлювала самодержавство. Ще 9 липня 1789 р. Національні збори оголосили себе Установчими і у серпні місяці скасували десятину та особисті повинності селян. 26 серпня 1789 р. збори прийняли перший конституційний акт революції - «Декларацію прав людини і громадянина», яка проголосила рівність і невід'ємність природних і священних прав людини. Декларація проголосила принцип народного суверенітету і принцип недоторканості приватної власності.

На початку 1790 р. було проведено конфіскацію церковної власності і продано її з торгів. У церкви відібрали право реєстрації шлюбів, народжень т. ін. Священики замість десятини мали одержувати платню від держави. Церковні посади стали заміщатись шляхом виборів. Обраний, наприклад, єпископ не затверджувався папою, а лише повідомляв йому про це, «як главі церкви»; присяга на покору папі скасовувалась, але духовенство мало присягати на вірність конституції і обіцяти повну покору нації, закону і королю. Папа відмовлявся визнати нове положення духовенства і обраних єпископів.

У справі знищення феодалізму і розмежування прав і володіння між поміщиками і селянами збори стали на бік перших. Навесні 1790р. збори визнали право давності за більшою частиною повинностей, сеньйорові не треба було доказувати свої претензії; навпаки, селянин мав подати документи на доказ своєї давньої свобод й від платежів. Якщо таких документів не було, то селянин мав відкупитися від платежів, заплативши їх за 20-25 років наперед. За таких умов селяни відмовлялися від викупів, але й не бажали здійснювати платежі.

Збори заборонили будь-які об'єднання громадян одного і того ж