зобов'язані були при зміні місця проживання і роботи віддавати їх для прописки у поліцію, а потім вручати їх підприємцю; робітник, який не мав робочої книжки, вважався бурлаком і підлягав шестимісячному ув'язненню. Учасники страйків карались ув'язненням на строк від одного до трьох і більше місяців, а організатори - на строк від двох до п'яти років.
2. Розвиток права у буржуазній Франції
Наполеон проводив широкі кодифікаційні роботи. Цивільний кодекс закріпив ліквідацію феодальних відносин. В його основу було покладено принципи цивільно-правової рівності всіх перед законом і необмеженої приватної власності. Це призвело до законодавчого закріплення свободи підприємництва, права власності селян на землю. Кодекс складається з 2281 статей, поділених на три книги та вступ. У першій книзі обгрунтоване найважливіше завоювання французької революції - принцип рівності усіх перед законом. У другій книзі мова йде про регулювання права власності на нерухомість. Головним принципом тут є недоторканість права власності і свободи у використанні об'єктів цього права. У третій книзі мова йде про різноманітні способи набуття права власності, головним чином, про спадкове та зобов'язувальне право. Тут же закріплено принцип свободи договору.
Кодекс виходив із поділу так званого приватного права на цивільне і торгове. Останнє присвячене взаємовідносинам між торгівцями (купцями), а також регулюванню торгових угод, якщо у них беруть участь і не торгівці (наприклад, вексель). Торгове право регулювалося не цивільним, а торговим кодексом.
У цивільному кодексі детально регламентуються права власника, особливо земельного наділу, сервітут, порядок розподілу майна між спадкоємцями, заклад землі і т. ін.
Кодекс визначав власність, як «право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонене законами і регламентами» (ст.544). Власність на землю включає власність на те, що знаходиться над землею і під землею (ст.552).
Власнику належить необмежене право розпоряджатися річчю. тобто продавати її, дарувати, віддавати у заставу на свій розсуд.
За кодексом Наполеона чоловік - глава сім'ї, що концентрує у своїх руках усе сімейне майно. Шлюб реєструється світською владою. Ст.213 вказує, що «чоловік має захищати свою дружину, а дружина - слухатися чоловіка». Дружина зобов'язана жити разом з чоловіком і слідувати за ним, якщо він змінить місце проживання. Вона не може відчужувати і набувати майно та виступати у суді без дозволу чоловіка (ст.ст.215-216). Причиною розлучення могло бути: подружня зрада, жорстоке ставлення, образа, ув'язнення одного з подружжя за злочин. Правда, дружина могла вимагати розлучення із-за зради, якщо чоловік поселить свою коханку в одному будинку з дружиною.
Влада над дітьми належала батькові. Якщо батько «має досить серйозні причини до незадоволення поведінкою дитини», то коли вона досягне 16 років, він може позбавити її волі на строк до 6 місяців.
Розпоряджатися за заповітом, якщо була одна дитина, можна було половиною майна, якщо двоє - четвертою частиною. Якщо не було дітей, а були батьки, то 3/4. Успадкувати майно могли родичі до 12 ступеня. Коло законних спадкоємців було обмежене шостим ступенем родичання. Найближчий ступінь родичання виключає решту, тобто, якщо є діти, то решта родичів не має права на спадщину.
У кримінальному кодексі 1810 р. були збережені основні принципи
демократії в галузі кримінального права, проголошені ще «Декларацією прав людини і громадянина». Кодекс захищав принцип священності і непорушності приватної власності. Цей принцип складав основу не тільки розділу кодексу про майнові злочини, але й всього кодексу у цілому. У кодексі був проголошений принцип рівності усіх перед кримінальним законом.
Кодекс встановив послідовно проведену систему складу політичних злочинів, злочинів проти держави, особи і майнових злочинів. Злочини проти держави карались смертною карою.
Злочини проти особи теж карались смертною карою, каторгою або ув'язненням. Кожен, хто винний у навмисному вбивстві, отруєнні карається смертною карою.
Майнові злочини карались смертною карою, каторжними роботами, ув'язненням або штрафом. Смертна кара за крадіжку майна застосовувалась за таких обставин: 1) якщо крадіжка була здійснена вночі; 2) якщо вона була вчинена двома або декількома особами; 3) якщо винні або один з них мали при собі явно або приховано зброю; 4) якщо злочин було вчинено ними через зовнішній злам або підроблені ключі; 5) якщо злочин було здійснено ними через насилля або погрози застосувати зброю.
Кримінально-процесуальний кодекс Франції 1808р. регулював діяльність судових органів, судової поліції, суду присяжних.
У галузі покарань кодекс зробив крок назад, відновивши таврування, виставлення біля ганебного стовпа, відрубування правої руки вбивцям батьків.
Висновок
Буржуазна держава у Франції виникла внаслідок революції 1789 р. і поступового переходу політичної влади до рук буржуазії.
Найвизначнішим досягненням у галузі права у цей період було створення Цивільного та Кримінального кодексів імператора Наполеона. Наполеон ставив кодекси вище за свої військові перемоги, оскільки вони відкрили дорогу новій економіці. Якщо влада і власність при феодалізмі були в одних руках, то Цивільний кодекс їх роз'єднав. Це стало ефективною основою економіки і політичної демократії.
Цивільний і Кримінальний кодекси могли діяти тому, що за ними стояла сильна влада, закон забезпечувався сильною державою.
Література:
О.О. Шевченко. Історія держави і права зарубіжних країн. К.., 2003 р.
Аннерс З. История европейского права. М., 1996 г.
Федоров Г.К. История государства и права зарубежных стран. К., 1994 г.