г) причинний зв’язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;

д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Треба підкреслити, що ознаки зазначені у пп. а) і б) є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину;

3. Суб’єкт злочину – це ознаки, які характеризують автора злочину:

А) фізична особа – тільки фізичні особи визначаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є уголовно відповідальними;

Б) вік особи – досягнення встановленого уголовним законом віку, з якого починається уголовна відповідальність

загальна дієздатність – з 16 років;

виключна дієздатність – з 14 років;

особлива дієздатність – з 18 років;

в) осудність – здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб’єкта (спеціальний суб’єкт):

громадянство;

посадова особа;

військовослужбовець;

фах;

особливо небезпечний рецидивіст;

особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі;

особа, що підлягає призову на строкову військову службу;

працівник транспорту;

член виборчої комісії;

родинні відносини (батьки, діти).

Треба підкреслити, що ознаки, зазначені у пп. а), б) є обов’язковими ознаками суб’єкта злочину.

4. Суб’єктивна сторона – це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) умисел – вчинення злочину навмисно (ст.24 КК);

б) необережність – вчинення злочину необережно (ст.25 КК);

в) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

г) мета злочину – ідеальні зміни в оточенні суб’єкта, яких він намагається досягти вчиненням злочину;

д) емоції – почуття та переживання суб’єкта під час вчинення злочину.

Оскільки право взагалі і уголовне зокрема не має іншого призначення крім регулювання суспільних відносин і ні для чого більше не придатне, то об’єктом злочину є суспільні відносини. Які охороняються уголовним законом.

Обов’язковими ознаками об’єкта злочину є:

важливість, суспільна цінність певних суспільних відносин – найбільш вагомими з них визначаються ті, що є загальнолюдськими цінностями: життя, здоров’я, права людини, власність і т. ін.;

істотність шкоди, яка заподіюється певним злочином у сфері конкретних суспільних відносин – заподіяння смерті, позбавлення волі, майна, приниження гідності, честі і т. ін.

Об’єктивну сторону складу злочину утворюють:

дія чи бездіяльність;

суспільно небезпечні наслідки злочину;

причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) та злочинними наслідками;

місце, час, спосіб, знаряддя т обстановка вчинення злочину.

Отже, суб’єктом злочину визначається фізична, осудна особа (людина), яка досягла встановленого законом віку.

Але суб’єкт злочину – це тільки фізична особа. Не визнаються законом суб’єктами злочину юридичні особи, тварини і т. ін.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину розуміла суспільне значення вчинюваних нею дій і могла керувати ними.

Неосудні особи в уголовно-правовому розумінні не діють і суб’єктами злочину бути не можуть. Вчинення неосудною особою суспільно небезпечних дій складу злочину не утворює незалежно від характеру цих дій і тяжкості їх наслідків.

Схема 2.

Суб’єкт | Суб’єктивна сторона

Обов’язкові ознаки | Фізична особа

Вік

Осудність | Обов’язкові ознаки | Умисел

Необережність | прямий

побічний

самонадіяність

недбалість

Факультативні ознаки (спеціальний суб’єкт) | Громадянство

Посадова особа

Військовослужбовець

Особливо небезпечний рецидивіст

Працівник транспорту

Родичі (батьки, діти)

Члени виборчої комісії

Особа, яка відбуває покарання

Фах (та ін.) | Факультативні ознаки |

Мотив

Мета

Емоції

Суб’єктивну сторону складу злочину утворюють – вина в усіх її формах і видах, а також мотив, мета вчинення злочину та емоції.

Склад злочину – це органічна єдність всіх його елементів, ознак, оскільки він є лише при наявності всіх його складових частин, всіх ознак, що його утворюють. Відсутність хоча б якоїсь другорядної ознаки виключає наявність всього складу злочину тобто і уголовну відповідальність теж.

Це правило закріплено в п.2 ст.17 КПК України згідно з яким уголовну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину.

Отже, притягненою до уголовної відповідальності може бути лише та особа, в діях якої є ознаки складу злочину.

Склад злочину – це юридичне поняття про окремий злочин. Звідси і його різнобічне значення для вирішення питань уголовної відповідальності, класифікації злочину, призначення покарання та умов його відбування. Крім того, склад злочину має важливе значення взагалі для ефективності боротьби зі злочинністю.

Саме склад злочину, його ознаки складають предмет доказування в уголовній справі, межі слідства та пошук доказів, оскільки встановлювати та доказувати в справі потрібно не все взагалі, а певні ознаки злочину.

Склад злочину є підставою уголовної відповідальності не тільки для особи, яка безпосередньо вчинила злочин, була його безпосереднім виконавцем і вчинила закінчений злочин.

Склад злочину є також в діях особи, яка готувалася до вчинення злочину чи вчинила замах на злочин (ст.14-15 КК).

Склад злочину є і в діях всіх співучасників злочину – організатора, підмовника і посібника (ст.29 КК).Практичне значення складу злочину, як підстави уголовної відповідальності, полягає в тому, що з допомогою його ознак:

надається можливість притягнути до уголовної відповідальності особу, яка вчинила злочин, та виключити випадки притягнення до уголовної відповідальності невинного – ознаки злочину, визначені законом, дають можливість доказати винність чи спростувати її;

утворюються правила класифікації злочинів, оскільки ознаки злочину дають можливість відмежування подібних злочинів, застосувати саме та уголовно-правову норму, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин;

тільки в межах складу злочину можна відрізняти об’єктивні та суб’єктивні підстави уголовної відповідальності, оскільки цивілізоване, демократичне право грунтує уголовну відповідальність тільки на суб’єктивних підставах і рішуче відхиляє об’єктивну осудність.

Саме таке визначення складу злочину дає можливість вирішити стародавню суперечку – кого засуджує суд – діяча чи діяння, злочин чи злочинця? – на користь діяння.

Суд, виходячи із сукупності об’єктивних та суб’єктивних підстав уголовної відповідальності, засуджує особу не тому, що вона здається суду небезпечною, а тому, що в її діях є склад передбаченого законом