Висновки

Частина 4 ст. 185 Кримінального кодексу передбачає позбавленяя волі на строк від п”яти до восьми років за крадіжку, вчинену у великих розмірах. Це, таким чином, тяжкий злочин. Частина 1 статті 194 того ж кодексу, за умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах – штраф, виправні роботи до двох років або позбавлення волі до трьох років. Тобто – це злочин невеликої тяжкості. А чи згоден з цим потерпілий, захист прав і законних інтересів якого Конституція України вважіє найважливішим завданням держави? Його пересічного громадянина, треба було б спитати: “Що гірше – коли його улюблену “іномарку” вкрадуть чи вщент розіб”ють? Дорогого елітного собаку – вкрадуть чи отруять? У власника виникає особливе емоційне ставлення до своїх речей, особливо тварин, а тому їхня доля далеко йому не байдужа. Крім того, вкрадене може бути знайдено і повернуто.

Уголовне право як наукова дисципліна головним чином вивчає злочин і покарання. Саме злочин і покарання - це сторони всього уголовного права і законодавства. Ці дві уголовно-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу уголовного законодавства, уголовно-правової охорони, уголовного правосуддя. Тому дуже велике значення має визначення поняття злочину.

Отже злочин і злочинність - це явища громадського життя людей, продукт історичного розвитку суспільства. Суспільне життя неможливе без його регулювання суспільно-громадськими нормами, без постійного контролю громадської поведінки, без примусу до певної поведінки. Ні одне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносини між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.

Людина - істота насамперед суспільна. Її життя можливе лише в суспільстві, розвиток її можливий тільки в суспільстві та тільки разом з ним (мауглі). Саме виникнення перших суспільних норм - забобонень (табу) є в історії тією межею, яка відділяє людину від тварини.

Головною ж особливістю суспільного життя є його постійна та всебічна регламентація певними суспільними нормами, ця властивість суспільного життя людей - є вічна і незмінно його умова.

Регламентація суспільного життя соціальними нормами (табу, звичаї, моральність) свідчить, що ці норми не тільки дотримуються але і порушуються. Оскільки соціальні норми спрямовані на охорону інтересів суспільства, то суспільство примушує своїх членів до їх виконання, а до їх порушників застосовує примусові заходи (засудження, громадський осуд, вигнання, покарання). Встановлені державою норми, правила поведінки спіткала та ж доля - вони не тільки дотримуються, але і порушуються членами суспільства.

Отже, не було, немає і не буде суспільства без соціальних норм і примусу до їх дотримання, не було і не буде суспільства без правових норм і державного примусу до їх дотримання.

Кримінологи уже давно поділяють суспільство на три групи людей:

1) законослухняних, які завжди дотримуються закону незалежно від умов їх життя (приблизно 25% населення);

2) нестійких, які можуть порушити закон за певних обставин (приблизна 65% населення);

3) порушників, які завжди будуть порушувати закон незалежно від обставин, умов життя і жорстокості кари (приблизно 6-7% населення).

Саме порушення правових норм називають правопорушеннями , а найбільш тяжкі з них - порушення уголовно-правових норм - називають злочинами.

Таким чином, відрізняються:

- соціальні норми, які притаманні будь-якому людському суспільству (мораль, звичаї, традиції) і правові норми, які встановлюються державою (закон);

- примусова влада суспільства, притаманна будь-якому людському суспільству (громадський осуд, вигнання), державні примуси (стягнення, покарання).

Поняття злочину визначається його суспільною природою, походженням, витоками, змістом, а також суспільним призначенням його законодавчого визначення. Злочин - це порушення уголовно-правових норм - заборон, встановлених державою, порушення правил, встановлених уголовним законом. Поняття злочину в різні часи, різними законодавцями визначалось по-різному. Вперше спробу визначити поняття злочину зробив відомий римський юрист Ульпіан: злочин - це порушення закону, поєднане з насильством чи обманом. Німецький криміналіст Біндінг називав злочином

порушення норми закону з санкцією покарання. Італійський криміналіст Гарофало визнавав злочин, як дію, шкідливу для суспільства, яка ображає середню міру почуттів, жалю та чесноти, що є у кожної цивілізованої людини.

М.С.Таганцев злочином називав уголовно-карану неправду (кривду), діяння, яке посягає на уголовно-правову норму.

Таким же чином, визнавався злочин і в законодавстві. Уголовні кодекси Франції (1791 та 1810 рр.) визначали злочин як каране кодексом правопорушення.

Російське уголовне укладення(1845, 1903) називало злочином діяння, заборонене під час його вчинення законом під страхом покарання (загрозою покарання).Таке визначення злочину - як дій, які заборонені уголовним законом з погрозою покарання, - називають типовим, класичним: формально-визначеним. Воно й насправді має істотну ваду, бо не містить відповіді на питання - чому саме ці дії визнаються злочином. Виходить тавтологія - злочин - це те, що карається, а карається злочин.

Треба зазначити, що в останній час багато західних криміналістів намагається знайти матеріальну ознаку злочину. Наприклад, Вельцель, Маурах (ФРГ) вважають, що злочин - діяння, яке