Пленум Верховного суду України у своїх постановах постійно вимагає, щоб суди, розглядаючи уголовну справу, найуважніше з’ясували наявність в діях особи складу злочину. Так у постанові від 27 грудня 1985 р. “Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень” Пленум вказав на необхідність у кожній справі з’ясовувати всі фактичні обставини, у тому числі службовий стан і коло повноважень особи, обвинуваченої у перевищенні влади або службових повноважень, її поведінку до вчинення злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв’язок із службовим становищем притягнутої до відповідальності особи та наслідками, що настали Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах. – к., 1995. – С. 147.. В постанові від 28 червня 1991 року “Про судову практику в справах про хуліганство” вказав, що у постанові про притягнення як обвинуваченого і в обвинувальному висновку повинні бути зазначені дії обвинуваченої особи, наслідки її дій, а також кваліфікуючі ознаки складу злочину з обов’язковою вказівкою цих ознак Там же, С.170..

Склад злочину має багато різних ознак юридичне значення яких не однакове.

Як і будь-яка інша вольова та свідома діяльність, злочин являє собою єдність об’єктивного і суб’єктивного в поведінці людини.

За такими ознаками склад злочину можна поділити на дві частини:

об’єктивну - всі ознаки, що характеризують об’єкт і об’єктивну сторону злочину.

суб’єктивні – всі ознаки, що характеризують суб’єкта і суб’єктивну сторону злочину.

Але таке розмежування в злочині чисто умовне, методичне. В дійсності злочин є органічною єдністю свідомості, волі та дій певної особи.

Залежно від юридичного значення ознак для кожного окремого складу злочину ці ознаки поділяються на:

обов’язкові (необхідні), тобто такі, які притаманні всім без винятку злочинам – без жодної такої ознаки не може бути ні одного складу злочину.

Необхідними, обов’язковими для всіх і кожного складу злочину є такі ознаки:

ознаки суб’єкту;

дія чи бездіяльність;

вік та осудність;

вина – умисел чи необережність.

Обов’язкові ознаки – це мінімум ознак, які характеризують всі елементи складу злочину кожного окремо.

Практичне значення обов’язкових ознак для складу злочину полягає в тому, що відсутність будь-якої з них у всякому випадку виключає склад будь-якого злочину, а значить виключає і уголовну відповідальність.

Наприклад, заподіяння суспільно небезпечної шкоди (знищення майна вогнем) неосудною особою значить, що такі дії не мають суб’єкта, як обов’язкової ознаки складу злочину, а значить, і не мє підстав притягати таку особу до уголовної відповідальності.

факультативні, тобто такі ознаки, які притаманні тільки деяким складом злочину, вони є не в усіх, а лише в тих складах, де вони вказані законодавцем.

Ці ознаки необов’язкові для всіх злочинів, але для тих, в законодавчому визначені яких вони зазначені, вони є обов’язковими.

Наприклад, фізіологічний афект у складі злочину вбивства – ст.95 КК, мета отримання наживи в складі злочину спекуляції – ст. 154 КК і т.ін.

Такими ознаками є:

предмет злочину;

місце, час, знаряддя, спосіб;

мотив, мета, емоції.

Отже, факультативні ознаки складу злочину теж обов’язкові, але обов’язкові не для всіх, а лише для деяких складів злочинів, в яких ці ознаки позначені в законі

2. Суб”єктивна сторона злочину

Людська психіка складається з усвідомлених і неусвідомлених елементів. Індмвід не завжди усвідомлює дійсні мотиви своїх вчинків, моральну та правову характеристики своїх дій та наслідків. Особа - не ком”ютер, нею володіють емоції. Значна частина злочинів має імпульсивну мотивацію, коли бажання, що виникло під впливом ситуації, негайно реалізується без спроби зважити на наслідки, минаючи всі "поверхи" особистості.

Поширенню імпульсивних (реактивних) правопорушень сприяють пияцтво, наркотизм, деморалізація та психопатизація населення. Крім того, чимало правопорушників принципово не вважають свою поведінку “соціально небезпечною” (наприклад, діячи тіньової економіки, браконьєри). Однак, коли йдеться про кримінальну відповідальність, суд не досліджує індивідуальну ідеологію та правосвідомість підсудного. І тоді правники “втискують” все розмаїття мотивації злочинів у прокрустове ложе вкрай ідеологізованої формули умислу, та діють так само як і мфічний Прокруст: те, що не влазить – відрубають, а те, чого не вистачає – підтягують, тобто приписують обвинуваченому таке усвідомлення, якого фактично не було.

На мою думку, є досить сумнівним поширене серед юристів твердження, що всі злочини спрямовуються волею суб”єкта. Динамічна (енергитична) сторона мотиву – бажання, хотіння,пристрасті – це, насамперед, емоції. Вольові зусилля з”являються, коли емоцій стає недостатньо для вчинку, або щоб подолати внутрішні чи зовнішні перепони. Більшість агресивних правопорушень, зокрема хуліганство, акти вандалізму і статеві посягання, здійснюються завдяки емоційній мотивації: не тому, що так треба, а тому, що так хочеться. Бездумність – типова риса поведінки маргіналів, а їх стає все більше і більше.

Литвак О з цього приводу пропонував сформулювати умисел відповідно до психологічних реалій, наприклад, так : “Злочин визначається вчиненим з прямим умислом, якщоособа, яка його вчинила усвідомлювала фактичний зміст свого діяння (дії або бездіяльності), усвідомлювала або могла усвідомлювати його протиправність, передбачала його наслідки і бажала їх настання Право України 1999 № 5 .

2.1. Неповнолітній – суб”єкт злочину

Недосягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. розглядалося як одна з підстав неосудності особи, поряд з такими підставами, як психічні захворювання у вузькому розумінні цього слова та іншими хворобливим станами психіки.

Вважалося, що стан неосудності можна пояснити як її втратою, так і з тієї причини, що не настав відповідний стан психічного розвитку (Н.С.Таганцев, В.Спасович, А.Лохвицький, Н.Д.Сєрєєвський та ін.).

Таким поглядам на причини неосудності сприяло і законодавство того часу, яке визнавало дітей до певного віку неосудними, а стосовно