У межах розглядуваної проблеми звернемо увагу на її протилежний аспект. Мова йде про можливість притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не досягли встановленого в законі віку, але демонструють ступінь інтелектуального та вольового розвитку, який відповідає вимогам винної відповідальності. Йдеться про неповнолітніх, які за своїм розвитком випереджують свій хронологічний вік.

О.Д.Сітковська вважає, що, встановлюючи мінімальний вік, з якого можлива кримінальна відповідальність, законодавець тим самим встановлює неспростовну презумпцію, що особи, що не досягли цього віку, вилучаються зі сфери кримінальної відповідальності, незважаючи на те, що трапляються випадки дострокової не тільки фізичної, але й інтелектуальної та вольової зрілості. На її думку, законодавець не передбачає (оскільки це суперечить змісту та завданням правового регулювання як заснованого на типових ситуаціях) можливості після конкретного дослідження розглядати як суб'єкта винної відповідальності неповнолітнього, котрий не досяг указаного в законі віку, проте фактично володіє знаннями, рівнем розвитку, який достатній для ставлення у вину.

І.О.Кобзар зазначає, що в перспективі можливе внесення до кримінального законодавства норми, яка б дозволяла за наявності достовірних даних констатувати свідомоцілеспрямований характер управління своєю поведінкою такими особами в кримінальнозначимій ситуації вчинення тяжкого чи особливо тяжкого умисного суспільно небезпечного діяння, призначивши при цьому експертизу фактичного досягнення вікової межі осудності.

Пропозиція І.О.Кобзаря не може бути прийнята з таких причин.

По-перше, вона суперечить міжнародним актам у галузі охорони прав неповнолітніх. Зокрема, у Ковенції про права дитини в ст. 40 зазначено, що держави повинні встановлювати мінімальний вік, нижче за який діти вважаються не здатними порушити кримінальне законодавство.

По-друге, ця пропозиція не враховує того, що законодавець, встановлюючи мінімальний вік, з якого можлива кримінальна відповідальність, враховує не тільки рівень інтелектуальної та вольової зрілості особи, але й рівень її соціальної зрілості та здатність зазнати негативних наслідків від притягнення її до кримінальної відповідальності. Якщо у дитини можуть бути на досить високому рівні розвинуті інтелектуальні та вольові властивості, то в будь-якому випадку вона в соціальному розумінні залишається дитиною з властивим їй соціальним становищем (бажанням захисту, потребою в опіці, догляді, прощенні тощо). Враховуючи це, навряд чи буде гуманним покладати на неї тягар кримінальної відповідальності, який не ресоціалізує, а, скоріше, травмує її. Інше питання, що у таких випадках держава не повинна бути осторонь. Такий неповнолітній та його сім'я повинні перебувати під контролем відповідних державних органів

Психічне здоров'я дітей та підлітків визначає здоров'я нації в майбутньому і займає одне з провідних місць в профілактиці психічного здоров'я в усьому світі Александров А.А. Диагностика делинквентного поведения в подростковом возрасте // Вопросы ранней диагностики психических заболеваний. - Москва, 1998. С. - 5-9 .

За останні роки спостерігається зріст психічних розладів у підліткових пенітенціарних закладах країни. В місцях позбавлення волі психічні розладі займають друге місце після захворювань органів дихання, кожен третій ув'язнень страждає той чи іншою формою психічної патології, причому у 87 % виявляються психічні порушення прикордонного генезу Гавенко В.Л. Предболезненные психические изменения и расстройства у молодых лиц // Журнал "Социальная и клиническая психиатрия" - 1997 - т. 2., вып.1. - С. 70-75

.

Оскільки в нашій країні кримінальна відповідальність неповнолітніх передбачена з 14 років, то факт існування закладів, де перебувають примусово молодші діти (починаючи з 11 років), не підлягала розголосу. Ця тема була закритою, що, звичайно, обмежувало можливості медико-психологічних досліджень. Взагалі вітчизняна практика пенітенціарної системи, на жаль, не базується на якійсь науково обгрунтованій концептуальній основі, яка враховувала б закономірності розвитку підлітка. Велика кількість інструкцій і правил режиму утримання неповнолітніх злочинців розроблені на підставі міркувань надійної ізоляції вихованця від зовнішнього світу й виключення можливості втечі Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології // Київ. 1996 р. - С. 370-375.

Факт позбавлення волі негативно впливає на хід процесу соціалізації особистості. Головними негативними факторами в цьому випадку виступає жорстка регламентація поведінки та постійна психічна депривація. Підлітки, змушені постійно підкорятися вимогам режиму, неминуче відчувають себе об'єктом чужої волі, їхня ініціатива скута, активність обмежена, а то й зовсім зведена до нуля.

Негативні наслідки ситуації позбавлення волі на процес особистісного розвитку поглиблюються особливостями підліткового віку, головним новоутворенням цього вікового періоду є “почуття дорослості”, яке виявляється в гіпертрофованій потребі самостійності, самоствердження, відмови від дитячої “моралі послуху”. Підліток прагне усвідомити себе як особистість, виявити себе у вільно вибраній ним діяльності. Він важко переносить зневажливе ставлення до його бажань і суджень, не хоче підкорятись авторитарному стилю виховання, прагне визнання й поваги оточуючих.

Іншим негативним фактором є психічна депривація. Підлітки, позбавлені звичної різноманітності навколишньої дійсності, опиняються в замкненому просторі. Будь-яка ініціатива в іншому напрямі карається, тобто активність підлітка, спрямована на пошук нових вражень, може тільки погіршити його становище.

Організація навчально-виховного процесу в закладах закритого типу, на жаль, не може нейтралізувати негативних наслідків ситуації позбавлення волі. Навпаки, судячи з інструктивних документів, вона їх поглиблює. Так, відповідно до міжнародних норм, зафіксованих у Правилах ООН, забороняється покарання неповнолітніх ув'язненням їх у карцер, позбавленням побачень з рідними, примусом працювати. У нас всі ці дисциплінарні заходи використовуються незважаючи на їх негативні наслідки для формування особистості. Методи виховання в цілому грунтуються на принципах превалювання вимог і покарань, а не на методах психологічної та психотерапевтичної підтримки, корекції та профілактики психоемоційного перевантаження.

Навчальні програми в спецзакладах відповідають програмі