Як показали дослідження 557 підлітків, що знаходяться в місцях позбавлення волі, у більшості з них наявні різні види порушень психічного розвитку. Так, підлітки мали такі дефекти в функціонуванні пізнавальної сфери, як знижена розумова працездатність (34 %), недостатня концентрація активної уваги (45 %), погане переключення уваги (47 %), порушення процесів осмислювання (39 %). У підлітків визначаються такі види порушень регуляції поведінки, як психопатичний розвиток (79 %), неврози та невротичні реакції (57 %), у 79 % підлітків малі наслідки черепно-мозкових травм, резидуальна патологія органічного генезу, у 58 % декомпенсація акцентуації характеру. Крім того, практично всі підлітки мали хронічні соматичні захворювання.

Умови життя в місцях позбавлення волі являють собою серйозне випробування для підліткової психіки і часом навіть виступають як загроза для формування особистості. Так, перші дні перебування в місцях позбавлення волі підлітків проходять в стресовому стані. Аналіз даних експериментальних досліджень свідчить про наявність у них високого рівня тривожності, емоційну нестійкість, підвищену збудливість. Цим частково пояснюється те, що саме в період адаптації підлітки найчастіше здійснюють втечі, влаштовують бійки, конфліктують із персоналом, намагаються накласти на себе руки. В подальшому, в міру адаптації підлітків до нових умов, ці гострі стани минають, проте найбільш значущими показниками в зміні психічних станів залишаються або агресія, або астенія (як результат психічного перенапруження). Причиною психічного перенапруження є те, що підлітки постійно переживають ситуацію фрустрації головних актуальних життєво важливих потреб.

Соціальна ситуація розвитку неповнолітнього в місцях позбавлення волі, ускладнюється, крім названих факторів, ще й тим, що тут разом перебувають підлітки, які мають великий кримінальний досвід (неодноразово скоювали злочини, входили до складу злочинних груп, керованих дорослими рецидивістами тощо), й ті яки скоїли злочин вперше.

Таким чином, у роботі закритих спеціальних закладів для неповнолітніх багато невирішених проблем. Проте до вимог, які ставить суспільство перед пенітенціарною системою, включається й коригування поведінки соціальне дезадаптованих дітей. Вирішення цього завдання, безумовно, неможливе без науково обгрунтованих у роботі цих закладів. Вказані вище негативні моменти були зумовлені відсутністю наукового підходу до проблеми перевиховання важких підлітків. Про це свідчать і незначна кількість досліджень на цю тему, і той факт, що жодний навчальний заклад не готує фахівців для роботи з соціальне дезадаптованими дітьми.

У зв'язку з тим, що кримінальної поведінки неповнолітніх найближчим часом навряд чи вдасться позбутися, перспектива розвитку підліткової пенітенціарної системи стає однією з найактуальніших проблем, що має як медичне, так і соціальне значення.

2.2. Організатор злочину

Розглядаються особливості форм та видів діяльності організатора злочину, проблема відмежування організатора від інших співучасників та суб'єктивна сторона злочинних дій організатора злочину.

Пропоную для поділу діяльності організатора на форми використовувати за критерій характер (зміст) цієї діяльності. За цим критерієм виділяється власне організацію та керівництво злочином. Форми пропонується поділяти на види залежно від об'єкта, на який спрямовується діяльність організатора: організація злочину, організація злочинної групи, керівництво вчиненням злочину, керівництво діяльністю злочинної групи. Кожний із названих видів злочинної організаторської діяльності характеризується автором сукупністю різних функцій.

Згідно зі статтею 27 КК України організацію і керівництво злочином (як форми діяльності) здійснює один співучасник - організатор. Проте в юридичній літературі часто вживається термін "керівник", що, на думку автора, обумовлено вказаним поділом організаторської злочинної діяльності на форми. На питання: яким чином співвідноситься поняття керівника злочину з поняттям організатора злочину - в юридичній літературі не існує загальноприйнятої відповіді та роз'яснень. Семантичний аналіз термінів "організовувати" і "керувати" дозволив зробити висновок про їх різне змістове тлумачення.

Автор вважає, що виявлені сукупності функцій, які є різними в осіб, які здійснюють організацію злочину (групи), і осіб, які керують злочином (групою), є підтвердженням фактичної відмінності між організатором і керівником злочину. Але, на мою думку , названі аргументи не заперечують факту тісного взаємозв'язку понять організатора злочину і керівника. Зокрема, в теорії керівництво часто розглядається як прояв організаторства, а на практиці вони в більшості випадків втілюються у злочинній діяльності однією особою. Враховуючи названі обставини, вважається за доцільне на законодавчому рівні закріпити поняття керівника злочину. При цьому доцільним є не встановлення нового виду співучасті, а розширення (уточнення) існуючого в Кримінальному кодексі поняття організатора.

Узагальнюючи дані судово-слідчої практики, звертаю увагу на таку її негативну тенденцію як недостатнє приділення уваги викриттю організаторів і керівників злочинів (злочинних груп), які переховуються за іншими співучасниками або стоять поза межами безпосереднього вчинення конкретних злочинів. В результаті проведеного аналізу кримінальних справ виявилено, що у 25% кримінальних справ по груповим злочинам були наявні дані про організаторську діяльність. Однак належна правова оцінка діям організаторів була дана судами лише у 20% таких справ. Відповідно і покарання, призначене цим особам, не відповідало їх суспільній небезпечності та тяжкості скоєного ними.

У зв'язку з виявленим недоліком у діяльності судово-слідчих органів пропоную удосконалити кримінальне законодавство в частині, яка регулює відповідальність співучасників злочину. Вбачається доцільним закріпити у ньому положення, що навіть при виконанні організатором безпосередньо об'єктивної сторони конкретного