.

Інформація, згідно з законом “Про інформацію”, є об'єктом права власності, а з іншого боку, являє собою нематеріальний об'єкт, що зумовлює неможливість застосування форм охорони інтересів власника, розроблених речовим правом, у зв'язку з певними якостями інформації (неможливість її вилучення з обігу внаслідок копіювання і відбиття у свідомості споживача, збільшення вартості інформації за її тиражування та ін.). Суттєві прогалини законодавства наявні саме щодо захисту права власності на інформацію. Стаття 47 закону “Про інформацію”, що містить перелік порушень в галузі інформації, взагалі не передбачає складів правопорушень проти власності на інформацію. Інформація як об'єкт власності практично позбавлена й кримінально-правового захисту, окрім статей, що передбачають злочини, об'єктом яких є не відносини власності, а інші суспільні відносини, що охороняються правом Андрощук. Д.Правове регулювання захисту від недобросовісної конкуренції. – Украина: информация и свобода слова, К., 1997.; Гражданское право, ред. А. Сергеева, Ю. Толстого, Санкт-Петербург, 1996.; Цивільне право. Частина друга, ред. О. Подопригори, Д. Бобрової, К., “Вентурi”, 1996..

Чинний Кримінальний Кодекс містить ряд складів злочинів, що можуть бути віднесені до категорії інформаційних. Але більшість складів інформаційних злочинів віднайшла лише криміналістичне закріплення, а тому ці діяння не розглядаються як злочинні. Ті склади злочинів, що закріплені в статтях чинного КК і мають характер інформаційних (посягають на цілісність, достовірність, законну приналежність інформації, її матеріальних носіїв, на інформаційні права громадян, або вчинені за допомогою інформації, – злочини проти інформаційної безпеки) законодавець інформаційними не визнає. Такі статті розміщені в різних розділах КК, що зумовлює визначення родових об'єктів цих злочинів різними. Враховуючи сучасний рівень розвитку інформаційних відносин та зростаючу значимість інформаційних ресурсів, доречно було б виділити в окрему групу власне інформаційні злочини, родовим об'єктом яких є суспільні відносини в сфері інформаційної безпеки в Україні (забезпечення безпеки інформації, безпеки від впливу інформацією та захисту прав суб'єктів на інформацію). Тобто, створити окремий розділ КК України, присвячену інформаційним злочинам (не лише комп'ютерним, як пропонується в КК) Батурин Ю. М., Жодзишский А. М. Компьютерная преступность и компьютерная безопасность. – М., 1989.; Біленчук П., Дубовий О., Салтевський М., Тимошенко Л.Криміналістика, К., “Атіка”, 1998.; Брягин О.Простая арифметика. – Бизнес и безопасность, 1998, № 1,c. 1-6.; Вехов.Компьютерные преступления, М., 1996, c. 14.

.

Закони повинні не лише передбачати перелік можливих заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки, а й являти собою втілення таких заходів, тобто регулювати не лише діяльність суб'єктів захисту інформації, а й взагалі суб'єктів інформаційних відносин, передбачати умови реалізації їх прав. Метою законів має стати забезпечення інформаційної безпеки всіх сфер життєдіяльності суспільства. Основні джерела загроз інформаційній безпеці мають бути окреслені в законах, оскільки це надасть можливість формування ефективного механізму забезпечення інформаційної безпеки. Закони також мають визначати прикладові способи реалізації зазначених загроз, а також окреслити діяння, які слід відносити до протиправних, розмежовуючи злочини від інших правопорушень. Це надасть можливість розвитку норм тих галузей права, які мають передбачати конкретні склади правопорушень та відповідальність за них

Проблема вдосконалення законодавчого регулювання питань захисту інформації, безумовно, пов'язана з особливістю інформації як об'єкту правовідносин. Тому при розробці законодавчої бази в сфері захисту інформації увагу треба приділити відносинам, що виникають з приводу права власності та інтелектуальної власності на інформацію та похідних від нього (делегування окремих повноважень власника). Така особливість відбивається і на ознаках інформації як предмета протиправних посягань. При цьому необхідно визначити шляхи та засоби захисту інформації, права та обов'язки суб'єктів інформаційних відносин, що виникають в зв'язку зі збиранням, використанням, обробкою інформації та її зберіганням і захистом, а також передбачити відповідальність за протиправні посягання в сфері інформації і можливі склади таких правопорушень. Необхідним є встановлення порядку визначення категорії інформації в залежності від важливості інформації, а також від розміру гаданих збитків від несанкціонованого доступу, розголошення, витоку та впливу, визначення належного рівня захисту в залежності від категорії інформації та загроз інформаційній безпеці, а також порядку забезпечення такого рівня. Закони мають також регламентувати в залежності від відповідної специфіки інформаційні відносини в сфері цивільного обігу, захисту права власності, міжнародного інформаційного обміну. Необхідно розробити базовий закон для прийняття законів спеціальної спрямованості та підзаконних актів, внесення змін та доповнень до кодифікованого законодавства України. З приводу реформування інформаційного законодавства доречно керуватися досвідом зарубіжних країн та рекомендаціями міжнародних організацій Курило, Стрельцов А. А.Проблемные вопросы обеспечения информационной безопасности в Росийской Федерации. – Вопросы защиты информации, 1994, № 2, c. 21-25.; Лаврентьев А. В.Организация в офисах защиты информации от утечки по техническим каналам. – Безопасность информации, 1996, № 3.; Мироненко Н.