М. Правовые проблемы промышленной собственности. – Реферативный обзор действие законодателтьства Украины и практика его приминения, К., 1995. ; Мироненко Н. М.Правовые проблемы интелектуальной собственности. – Реферативный обзор действие законодателтьства Украины и практика его применения, К., 1995.; Полянский А., Белов В.Правовая охрана коммерческой тайны. – Право и экономика, 1994, № 3. ;. Степанов И.Шпиономания или обыкновенный промышленный шпионаж? – Бизнес и безопасность, 1997, № 5, c. 2-3, 21.;. Яблоков Н. П., Колодин В. Я.Криминалистика: Учебник. – М., 1990.; Судебная палата по информационным спорам при президете Российской Федерации, 1994-1996, Нормативные акты. Практика. Комментарии, ред. А. Б. Венгерова, М., 1997.
.
4. Вплив складу злочину на відшкодування заподіяної злочином шкоди
Вчинення кожного протиправного з точки зору кримінального закону діяння неминуче породжує різноманітні шкідливі наслідки. Однак, злочинними такі наслідки будуть тільки в тому випадку, якщо вчинене суспільно – небезпечне діяння спричинює реальну і суттєву шкоду об'єктам, які охороняються кримінальним законом. Тому законодавець вносить до предмету доказування в кримінальній справі не всі різноманітні негативні наслідки злочину, які входять до об'єктивної сторони його складу, а лише характер та розмір заподіяної цим злочином шкоди. Встановлення обставин, які стосуються характеру і розміру заподіяної злочином шкоди, встановлення причинового зв'язку між суспільно – небезпечним діянням і заподіяною ним шкодою безумовно є необхідним як для кваліфікації самого діяння, так і для визнання осіб потерпілими в кримінальній справі та для подальшого усунення завданих цим особам збитків.
Закріплення серед обов'язкових елементів предмету доказування у кожній кримінальній справі характеру та розміру заподіяної злочином шкоди свідчить про те, що шкода підлягає доказуванню у всіх випадках ( в т.ч. у випадку, коли вона не є ознакою складу злочину). В контексті розробки нового законодавства про кримінальне судочинство слід лише додати, що в системі обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному судочинстві, пункт 4 “Характер і розмір шкоди, заподіяної злочином …” повинен би займати на мою думку наступне місце після пункту 1 “Подія злочину …”
Не проводячи дослідження поняття шкоди, хочу звернути увагу на класифікаційні ознаки характеру заподіяної злочином шкоди. За своїм характером шкідливі наслідки злочину дуже різноманітні і їх можна класифікувати за різними критеріями. Якщо вибрати в якості класифікаційної ознаки наявність або відсутність в результаті вчинення суспільно-небезпечного діяння матеріальних збитків, то наслідки, які виникають в результаті вчинення такого роду діяння можна поділити на матеріальні і нематеріальні.
Матеріальні наслідки злочину чітко виражаються, передусім, у майновій шкоді, яка заподіюється, у першу чергу, матеріальним об'єктом, наділеним кількісною характеристикою. Отже, матеріальний наслідок вчиненого злочину можна чітко виразити у грошовому еквіваленті, чим відкидаються додаткові проблеми з приводу його усунення. Суд, оперуючи документальним підтвердженням вартості майна, яке було знищене або якому заподіяна шкода, своїм вироком постановляє відшкодувати потерпілому вказану вартість. Цим самим усувається негативний матеріальний наслідок вчиненого злочину (відшкодовується майнова шкода). Слід додати, що матеріальні збитки, як один із шкідливих наслідків вчинення злочину виникають не тільки внаслідок посягання на відносини власності в формі певних матеріальних об'єктів. Вони можуть виникнути і при посяганні на особу і її права ( напр., трудові, авторські і т.д.).
Щодо нематеріальних наслідків (моральні страждання, фізична шкода) слід наголосити, що, зважаючи на тяжкість і суспільну небезпеку вчиненого злочину, кількісне визначення їх завжди є відносним. Потерпіла від злочину особа сама встановлює кількісну ознаку ( грошовий еквівалент) заподіяної їй шкоди, а суд в процесі розгляду справи та дослідження наявних доказів доходить однозначного висновку: чи задоволити повністю вимогу потерпілого, чи задоволити цю вимогу в частині, чи відмовити в задоволенні цієї вимоги. Не зайвим буде додати, що в певних випадках завдана злочином фізична шкода, як правило, тісно пов'язана зі шкодою матеріальною (зокрема, матеріальні витрати та видатки потерпілого у зв'язку з втратою заробітку, у зв'язку з відновленням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника).
Провівши аналіз ознак складів злочинів, які передбачені особливою частиною Кримінального кодексу України, ми дійшли висновку, що шкідливим наслідком більшості злочинів все ж таки є заподіяння майнової шкоди. Однак, незалежно від того, який характер шкідливого наслідку від злочину – матеріальний чи нематеріальний, порушені злочином суб'єктивні права особи повинні бути відновлені в повному обсязі. Тобто, заподіяна злочином шкода повинна бути відшкодована незалежно від її характеру.
З метою забезпечення і захисту закріплених в Конституції України суб'єктивних прав, зокрема, у випадках найнебезпечнішого посягання на них шляхом вчинення суспільно-небезпечного діяння, законодавець передбачив декілька кримінально – процесуальних форм (способів) їх захисту і відновлення. Так, потерпілі особи, яким внаслідок вчинення злочину було заподіяно майнової, моральної чи фізичної шкоди, мають право на її відшкодування шляхом реалізації названих форм (способів) захисту в кримінальному судочинстві.
Такими формами захисту прав та інтересів потерпілих від злочину осіб на сьогодні є передбачені в кримінальному та кримінально – процесуальному законодавстві: розгляд і вирішення цивільного позову в кримінальній справі (ст.28 КПК України); відшкодування завданих злочином матеріальних збитків з власної ініціативи суду (ч.3 ст.29 КПК України); повернення потерпілим від злочину особам об'єктів (предметів) злочинного посягання (кримінально – процесуальна реституція);покладення на засудженого кримінально-правового обов'язку відшкодувати завдані злочином матеріальні збитки, яке застосовується у вигляді пробаційної (іспитової) умови при відстрочці виконання покарання у вигляді позбавлення волі ( відповідно до ст.46 – 1 КК України); покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяні збитки в якості примусового заходу виховного характеру (п.4 ст. 11 КК України).