„Міжнародний туризм і право”

Зміст

1. Правовий статус туриста і міжнародного подорожуючого

Іноземним туристом є будь-яка людина:

а) яка має намір зробити подорож і/або робить подорож у будь-яку іншу країну крім тієї, котра є її постійним місцем проживання;

б) основною метою подорожі якої є поїздка або перебування, що не перевищує трьох місяців, за винятком тих випадків, коли дозволене перебування терміном більш трьох місяців або відновлений тримісячний дозвіл;

в) яка не буде здійснювати якої-небудь оплачуваної діяльності у відвідуваній країні поза залежністю від того, чи було їй це запропоновано чи ні;

г) яка наприкінці зазначеної поїздки або перебування в обов'язковому порядку залишить відвідувану країну або для повернення в країну її постійного проживання, або для поїздки в іншу країну.

Право кожної людини на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку, а також право вільно пересуватися без обмежень, крім тих, котрі передбачені законом, визнається в усім світі.

Місцеве населення в місцях транзиту і тимчасового перебування має право на вільний доступ до своїх власних туристських ресурсів, забезпечуючи своїм відношенням і поводженням дбайливе відношення до навколишнього природного і культурного середовища.

Воно також вправі очікувати від туристів розуміння і поваги його звичаїв, релігій і інших сторін його культури, що є частиною спадщини людства.

Туристи повинні своїм поводженням сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як на національному, так і на міжнародному рівні, і в такий спосіб сприяти збереженню миру.

У місцях транзиту і тимчасового перебування туристи повинні поважати сталий політичний, соціальний, моральний і релігійний уклад і підкорятися діючим законам і правилам.

У цих же місцях туристи також повинні:

а) виявляти саме велике розуміння у відношенні звичаїв, вірувань і вчинків місцевого населення і найбільшу повагу у відношенні природного і культурного надбання останнього,

б) утримуватися від підкреслення економічних, соціальних і культурних розходжень, що існують між ними і місцевим населенням;

в) бути сприйнятливими до культури місцевого населення, що приймає туристів, що є невід'ємною частиною загального надбання людства,

г) перешкоджати експлуатації інших з метою проституції і

д) утримуватися від торгівлі, провозу і вживання наркотиків або інших заборонених препаратів.

Під час подорожі з однієї країни в іншу й у межах приймаючої країни туристи повинні через відповідні урядові міри мати можливість для свого блага користуватися:

а) зм'якшенням адміністративного і фінансового контролю,

б) можливо кращими умовами на транспорті протягом тимчасового перебування, що можуть бути надані постачальниками туристських послуг.

Туристам варто надавати вільний доступ як усередині, так і за межами своїх країн до місць і окремих районів туристського інтересу і волю пересування, з огляду при цьому на існуючі правила й обмеження.

Після прибуття до місць і окремих районів туристського інтересу, а також протягом усього їхнього транзиту і тимчасового перебування туристи для свого блага повинні мати і користатися:

а) об'єктивною, точною і вичерпною інформацією про умови і можливості, надані протягом їхньої подорожі і тимчасового перебування офіційними туристськими організаціями і постачальниками туристських послуг,

б) особистою безпекою, безпекою свого майна, а також захистом своїх прав як споживачів,

в) відповідною суспільною гігієною, особливо в засобах розміщення, суспільного харчування і на транспорті, інформацією про ефективні заходи по попередженню інфекційних захворювань і нещасних випадків, а також безперешкодним доступом до служб охорони здоров'я,

г) доступом до швидкого й ефективного суспільного зв'язку усередині країни, а також із зовнішнім світом,

д) адміністративними і юридичними процедурами і гарантіями, необхідними для захисту їхніх прав і

е) можливістю сповідання своєї власної релігії і відповідних умов для цієї мети.

2. Національне законодавство щодо статусу іноземців

Правове становище іноземних туристів на території України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців", іншими актами законодавства України, а також чинними міжнародними договорами та міжурядовими угодами.

Іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Іноземці можуть у