Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні.

Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх національні паспорти або документи, що їх замінюють.

3. Правовий статус іноземців при міжнародному переміщенні

Іноземним громадянином є особа, що не має громадянства країни перебування, але має доказ приналежності до громадянства іншої держави. Від іноземців варто відрізняти апатридів, тобто осіб без громадянства.

Правове положення іноземців у державі регулюється національним законодавством країни перебування і нормами міжнародних договорів. Держава перебування, установлюючи правовий режим іноземців, повинне діяти відповідно до загальновизнаних принципів і нормами міжнародного права.

Правове положення (правовий режим) іноземців являє собою сукупність їхніх прав і обов'язків на території даної держави. Розрізняють три види правового режиму іноземців: національний режим, спеціальний режим і режим найбільшого сприяння.

Національний режим припускає рівняння статусу іноземців у тій або іншій сфері відносин із громадянами країни перебування.

Спеціальний режим полягає в наданні іноземним громадянам визначених прав і/або встановленні обов'язків. Так, громадяни держав — членів СНД користуються в Росії багатьма правами, що випливають з угод Росії з республіками колишнього Союзу.

Режим найбільшого сприяння виражається в наданні іноземцям таких прав або встановлення таких обов'язків у якій-небудь області, які передбачені для громадян будь-якої третьої держави, що знаходяться в цій країні в найбільш вигідному положенні. Цей режим установлюється, як правило, на основі взаємності відповідно до домовленості між цими державами.

Розходження прав іноземних громадян і громадян країни перебування встановлені, зокрема, у таких областях: політичні права (іноземці не можуть обирати і бути обраними в представницькі органи влади, голосувати на референдумах, їм обмежений доступ до державної служби в даній країні); відношення до військової служби (іноземці не несуть військового обов'язку); право в'їзду і виїзду іноземців (може встановлюватися безвізовий режим в'їзду-виїзду іноземців або, навпаки, дозвільний порядок в'їзду і виїзду громадян визначеної держави і т.д.); установлення меж карної, цивільної й адміністративної юрисдикції (іноземці не можуть бути суб'єктами деяких правопорушень, наприклад, зрада Батьківщині, відхилення від військової повинності і т.д.).

Іноземець, знаходячись за кордоном, користується захистом і заступництвом держави свого громадянства. Передбачається право іноземних громадян одержувати юридичну допомогу і захист від відповідних представництв своєї держави, сприяння держави громадянства, якщо з боку країни перебування має місце відмовлення в правосудді, і т.д. У той же час іноземець не втрачає юридичного зв'язку зі своєю державою і підкоряється також нормам законодавства країни свого громадянства.

Відповідно до міжнародних договорів іноземець, що законно знаходиться на території держави, може бути висланий тільки у виконання законно прийнятого рішення і повинний мати можливість представити доводи проти висилки. Колективна висилка іноземців забороняється.

Таким чином, іноземні громадяни знаходяться, з одного боку, під юрисдикцією країни перебування і, з іншого боку — користуються правами і несуть обов'язку за законами своєї держави.

Список літератури

1. Александрова А.Ю. Международный туризм. - М.: Асистент Пресс.

2. Борисов К.П. Международный туризм и право . - М.: Нимб, 1999.

3. Соколов Ю.М. Міжнародний туризм і його правове регулювання. - М.: 1997.

4. Туризм в Україні / Мінюст, ТАУ, Держкомтуризму, Ужгород, 2000, т.5.

5. Тимченко Л.Д. Международное право. - Харьков: Консум, 1999.