КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету:

"Господарське право"

Зміст

1. Умови господарських договорів

Договірні умови уявляють собою засіб фіксації взаємних прав і обов'язків. Вони складають зміст договору-угоди. Їх фіксаційна роль дозволила протягом певного часу широко використовувати в законодавстві і літературі в якості синоніма умов договору його пункти. Договірні умови прийнято об'єднувати у певні групи. Найбільш широке поширення одержали три групи умов: істотні, звичайні і випадкові. З них сам законодавець використовує і відповідно розкриває зміст тільки названих першими, тобто істотних умов.

Питання про умови господарського договору має самостійне, причому більш загальне значення. Суть його в тому, що сукупність умов утворюють зміст господарського договору як юридичного факту. Відповідно до п. 1 ст. 180 Господарського кодексу України (ГК) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Особливість же змісту визначає особливості виникаючих прав і обов'язків сторін, можливість належного виконання зобов'язань, наслідки їх порушення.

Умови господарського договору формуються за розсудом сторін. Винятки складають випадки, коли зміст конкретної умови продиктовано законом або іншими правовими актами. Існує ще один аспект - прояв свободи при заключенні господарського договору. Коли умова господарського договору передбачена диспозитивною нормою, сторони можуть своєю угодою виключити її застосування, або встановити умову, відмінну від тієї, що міститься у диспозитивній нормі. При відсутності такої угоди умови договору визначаються диспозитивною нормою. Якщо ж вона не визначена сторонами або диспозитивною нормою, то повинні враховуватися елементи досвіду ділового обороту, які застосовуються до відносин сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 180 ГК господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Слід також відзначити, що згідно до положень ГК при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Положеннями ГК ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (п. 5 ст. 180 ГК).

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

2. Дайте визначення терміну: командитне товариство

Визначення терміну “командитне товариство” надається у п. 6 ст. 80 Господарського кодексу України, ст. 75 Закону "Про господарські товариства", зокрема, командитне товариство – це господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Правовий статус командитного товариства визначається нормами ст. 67—74 Закону "Про господарські товариства" (тобто законодавством про повні товариства) з урахуванням особливостей, передбачених у спеціальних статтях (ст. 78—83) Закону "Про господарські товариства", безпосередньо присвячених командитним товариствам.

Командитне товариство характеризується тим, що там є дві групи учасників. Одні з них є повними товаришами або товаришами з повною відповідальністю, тобто вони ручаються по боргах цієї організації усім своїм особистим майном, а не тільки тим, що вони внесли в спільний капітал. І вони, природно, діють від імені цієї організації як комерсанти, їхні дії в підприємницькому обороті признаються діями самої цієї організації. І є інша група: командитисти - вкладники, що роблять тільки внески в спільний капітал і не відповідають своїм особистим майном по боргам цієї організації.

Потрібно зробити обмовку. Іноді говорять, що усі вкладники, як у командитному товаристві, так і в товаристві з обмеженою відповідальністю, відповідають по боргам цієї організації в межах свого внеску. Це неправильно, тому що товариство є власником свого майна, у тому числі і власником внеску. І якщо фундатор або учасник зробив внесок, то це вже не його майно, а майно товариства. У учасника ж або фундатора залишилися тільки