Але оскільки вкладник ризикує незмірно менше товариша з повною відповідальністю, тому, природно, його ніхто не допустить до справ товариства. Вкладники не беруть участь в управлінні справами товариства і не беруть участь у підприємницькій діяльності від імені товариства, якщо тільки їм спеціально хтось не дає доручення. Вони чекають дивідендів на свій внесок, можуть одержати інформацію про стан справ товариства. По суті вони змушені довіряти, вірити повним товарищам, що ті належним чином розпорядяться їхніми внесками. Звідси і традиційна назва такого товариства - товариство на вірі.

Якщо заглянути в історію створення командитних товариств, то ми побачимо, що народилися вони в ті часи, коли дворянство почало біднішати і не могло одержувати ті прибутки від своїх маєтків, що одержувало раніш. Їм потрібно було якимось чином брати участь у комерції, а це вважалося негожим. У комерції брали участь купці - третій стан. І от ці феодали, дворяни, що біднішали, давали якісь гроші купцям, становлячись у положення вкладників, а купці були повними товаришами. Вони і вели справу. Конструкція виявилася зручною і стала широко використовуватися в майновому обороті.

Така суть поняття командитних товариств. Учасники з повною відповідальністю по суті складають повне товариство усередині командитного. На нього, природно, поширюються всі норми про повне товариство. А вкладники можуть тільки чекати, що їм будуть йти дивіденди, маючи також права на інформацію про діяльність свого товариства і на участь у розподілі залишку - ліквідаційної квоти - нарівні з повними товаришами. Прав у них, як очевидно, не дуже багато.

Вкладник може вступати до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Вкладники командитного товариства мають право:*

діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;*

вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у випадку ліквідації товариства;*

вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченим установчим договором, проте сукупний розмір їхніх часток не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності командитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами здійснюється ним самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів з управління справами товариства.

Оскільки повні товариші діють від імені товариства в цілому, командитному товариству або товариству на вірі не потрібний статут. Будь-який учасник із повною відповідальністю діє від імені цієї організації. Їм достатньо установчого договору, причому такого, що підписується тільки повними товаришами. А вкладнику може видаватися свідчення про його внесок. З вкладником можна укласти якійсь договір, але суті справи це не змінює. Установчі договори вони не підписують, від імені товариства не виступають. Фактично це форма притягнення додаткового капіталу. Тому на якусь частину майна, що вкладники повинні внести, командитне товариство може випускати облігації.

Важливо відзначити, що спільний капітал командитисти повинні формувати не тільки за рахунок вкладників, але й учасники з повною відповідальністю повинні щось туди внести. Що саме, закон не визначає. І неможливо визначити, яку частину дадуть учасники з повною відповідальністю, а яку частину - вкладники. З змісту закону випливає, що внесок повинний бути зроблений і тими, і іншими, і в такий спосіб у товариства формується спільний капітал.

З погляду інтересів третіх осіб - кредиторів, мінімальний спільний капітал встановлювати не потрібно, оскільки майно учасників товариства, їх особиста відповідальність - це гарантія задоволення їх прав. Тому тут мінімум не потрібен.

Отже, командитним товариством називається товариство, що включає як учасників, що відповідають по зобов'язаннях товариства усім своїм майном, так і учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства (вкладників).

3. Зробіть короткий конспект Закону України "Про промислово-фінансову групу" від 21 листопада 1995 р.

Цей Закон визначає порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп в Україні, транснаціональних промислово-фінансових груп, а також фінансово-економічні умови їх діяльності.

Ст. 1 визначає терміни, що вживаються в Законі. Так, промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Відповідно до ст. 2 головне підприємство і учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність