апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;
у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду – доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;
висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);
новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Постанова вступає у законну силу із дня її прийняття.
Постанова надсилається сторонам у справі в п’ятиденний строк з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції можна оскаржити в касаційному порядку.
У відповідності із ст. 103 господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:
залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання без задоволення;
скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;
скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;
змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення у тому випадку, якщо дійде висновку, що винесене судом першої інстанції рішення законне і обгрунтоване, а мотиви скарги є несуттєвими. При залишення скарги (подання) без задоволення у постанові повинні бути вказані мотиви, за якими доводи апеляційної скарги визнані неправильними і такими, що не являються підставою для відміни рішення.
Господарське процесуальне законодавство України не містить такого повноваження, як передача справи на новий розгляд у суд першої інстанції. Його відсутність пов’язана із природою апеляційного провадження, прилаштованого для повторного розгляду справи і здійснення контролю вищестоящим судом.
Тому, пересвідчившись, що рішення незаконне або необгрунтоване апеляційна інстанція має сама виправити допущені судом першої інстанції помилки. Введення у господарський процесуальний кодекс України даного правила обумовлено “процесуальною економією, наміром прискорити розгляд справи і усунути непотрібну волокиту". Винесення нового рішення необхідно, коли порушення норм матеріального права або недослідженість обставин справи вплинули на остаточні висновки суду першої інстанції про права та обов’язки сторін.
Припинення провадження по справі або залишення позову без розгляду повністю або частково може мати місце тільки з підстав, передбаченим ст.ст. 80 і 81 Господарського процесуального кодексу України.
Підставами для припинення провадження у справі є:
спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;
відсутній предмет спору;
є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;
позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; заявник не вжив заходів досудового врегулювання спору і можливість такого врегулювання втрачена;
сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;
підприємство чи організацію, які є сторонами ліквідовано;
сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.
Підставами залишення позову без розгляду є:
позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою посадове становище якої не вказано;
у провадженні господарського суду чи іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;
позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору і можливість такого врегулювання втрачена;
позивач не звернувся до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства могла бути одержана через банк;
позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору.
Право на зміну рішення у апеляційної інстанції виникає з тих же умов, що і право на винесення нового рішення. Разом із цим, це право на відміну від права на винесення нового рішення може бути реалізовано тільки тоді, коли допущені помилки не вплинули на остаточні висновки суду першої інстанції про права та обов’язки сторін.
Наприклад, зміна рішення потрібна у разі зменшення або збільшення розміру суми, що стягується. Зміни можуть торкатися не тільки резолютивної, але і мотивувальної частини рішення. Таким чином, змінити рішення – значить внести у нього правки, які не впливають на остаточні висновки суду першої інстанції про права та обов’язки сторін.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;
недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи;
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо господарський суд:
не застосував закон, який мав бути застосованим;
застосував закон, що не підлягав застосуванню;
неправильно розтлумачив закон.
Незастосування закону, який мав бути застосованим має місце у тих випадках, коли суд не тільки не вказує у рішенні належну до застосування у даній справі норму матеріального права, але і вирішує справу у протиріччя нормам чинного законодавства. Дане порушення має місце і у разі застосування судом закону, що відмінено, або норм нормативного правового акту, що прийнятий із порушенням встановленого законом порядку.
Сутність застосування неналежного закону полягає у тому, що суд при вирішення справи керується не тією нормою, яка регулює спірне правовідношення. Таке порушення обумовлено, як правило, неправильною кваліфікацією відносин сторін.
Неправильне тлумачення закону має місце і в тих випадках, коли застосовується закон, який має бути застосований, але його зміст розуміється невірно, в наслідок чого у рішенні суд робить неправильний висновок про права та обов’язки сторін. Прикладом такого