Основною ефективною формою захисту прав і свобод є судовий захист. Потреба у судовому захисті закономірно випливає з ускладнення характеру і структури економічних відносин, зростання конфліктності і соціальних протиріч у суспільному житті. Разом з тим доводиться констатувати ще досить низький авторитет судової влади. Це пояснюється великою перевантаженістю судів, дорожнечею судових витрат, малоефективністю судових рішень. Ліквідація слабких сторін організації судового захисту вимагає забезпечення доступності судових органів населенню в територіальному і процесуальному аспектах, оперативного вирішення справ, фактичного досягнення реальності судового захисту як безпідставно обвинувачених, так і осіб, які постраждали від злочинів і посадових зловживань.

Закон прямо не передбачає здійснення захисту прав людини Конституційним Судом. Але це випливає із завдань Суду: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави. Здійснюючи контроль за відповідністю Основному Закону законів та інших правових актів. Конституційний Суд може визнати їх чи окремі їхні положення неконституційними.

Такі акти втрачають чинність, а якщо їх дією було порушено конституційні права та свободи, вони фактично поновлюються.

На захист прав і свобод спрямовані також рішення з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України, які мають обов'язкову силу.

Прийняття 16 жовтня 1996 р. Закону України “Про Конституційний Суд України” дало українському народові додаткові і суттєві гарантії захисту основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, визнаних Конституцією України і міжнародними документами, і значно розширило можливості судового захисту даних прав і свобод. На жаль, в Конституції України звужені функції Конституційного Суду з питань захисту прав людини. В процедурі, безпосередньо пов’язаній з правозахисною діяльністю, можливість розгляду індивідуальних звернень на порушення конституційний прав, свобод і обов’язків громадян – взагалі відсутня. Згідно зі ст. 42 Закону України “Про Конституційний Суд України” такі звернення можуть бути подані до Конституційного Суду не в зв’язку з правозастосовчою практикою, а лише на предмет офіційного тлумачення конституційності законів та інших правових актів, які будуть застосовуватись в конкретній справі. Це не посилює його правозахисну роль, тому що правозастовча практика і всі підзаконні акти, вилучені з компетенції Конституційного Суду, є сферами, де скоюється найбільше порушень прав і свобод людини.

В той же час існуючий Закон України “Про звернення громадян” від 10 лютого 1996 р. дає право громадянам України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій незалежно від форм власності, підприємств, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціонального обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів і скаргою про їх порушення.

Таким чином, забезпечуючи верховенство Конституції України, Конституційний Суд України забезпечує пріоритет її норм щодо прав і свобод над іншими нормативно-правовими актами.

Широкими повноваженнями щодо захисту прав і свобод людини наділена прокуратура України при виконанні функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів. Діяльність органів прокуратури по вирішенню заяв і звернень громадян, перевірці сигналів преси та інших засобів масової інформації про порушення законності забезпечує своєчасний і кваліфікований розгляд кожного звернення, всебічну перевірку доводів заявника і прийняття на місці правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнення до відповідальності винних осіб.

Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокат зобов’язаний здійснювати представництво, сприяти захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, установах, організаціях. Вказана діяльність базується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму і конфіденційності.

Гарантування суб’єктивних прав людини органами внутрішніх справ проявляється у забезпеченні особистої безпеки громадян; у своєчасному запобіганні злочинам та адміністративним правопорушенням, швидкому і повному їх розкритті, охороні суспільного порядку та забезпеченні суспільної безпеки; захисті власності від протиправних посягань; наданні правової та організаційної допомоги громадянам, посадовим особам й іншим суб’єктам у здійсненні їх законних прав та інтересів.

2. Забезпечення прав людини – основа діяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

Великі надії в плані посилення гарантій захисту прав і свобод людини покладаються на інститут Уповноваженого з прав людини, який існує в рамках парламентаризму. Зазначена посадова особа заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами. Омбудсман розглядає скарги на рішення або дії (бездіяльність) державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних службовців і сприяє відновленню порушених прав. Він незалежний від будь-яких органів та посадових осіб, а у своїй роботі керується лише Конституцією та законодавством України, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, міжнародними договорами України з іншими державами.

П’ять років тому, коли Уповноважений з прав людини тільки-но розпочинала свою роботу, не було чіткого уявлення про реальну ситуацію з дотриманням прав людини в нашій державі. Уповноважений здійснила перше комплексне моніторингове дослідження, що дало чесну і об’єктивну відповідь на питання, яким є стан дотримання та захисту прав людини в Україні.

За п’ять років до Уповноваженого з прав людини звернулися понадь 270 тис. громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Якщо в перші роки роботи зверталися переважно інваліди, пенсіонери, безробітні, особи, позбавлені волі, то тепер