Аналізуючи найбільші проблемні питання у сфері прав людини, з якими громадяни звертаються до Уповноваженого, слід зазначити, що 50 % всіх звернень стосується громадянських прав, передусім права на судовий захист; 40 % - порушень соціальних і економічних прав, насамперед прав на працю, отримання винагороди за неї, надання житла, пенсій, внаслідок позбавлення пільг, порушення права власності на землю.

Порівняно з 1998 р. утричі зросла кількість звернень щодо дотримання особистих конституційних прав громадян, зокрема, стосовно порушення права на повагу до гідності, честі, застосування недозволених методів ведення слідства, тортур та іншого нелюдського поводження чи покарання.

Попри деякі позитивні тенденції зростання економіки упродовж останніх трьох років життєвий рівень більшості громадян України не поліпшився, а навіть погіршився. Офіційний рівень бідності в Україні за цей час зріс, за статистичними даними, з 26 до 28 %. У багатьох регіонах України, зокрема в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Хмельницькій, Херсонській, Миколаївській, Волинській, Луганській областях, рівень бідності становить від 33 до 46 %. А якщо врахувати об’єктивні оцінки самого населення, деякі соціологічні дані, то до категорії бідних в Україні сьогодні можна віднести близько 70 % громадян.

За даними Державного комітету статистики України, заборгованість із заробітної плати на 1 січня 2003 р. становила 2,323 млрд. грн., а кількість працівників, яким своєчасно не було виплачено заробітної плати – 2,155 млн. осіб. Це є дестабілізуючим чинником, що посилює соціальну напруженість у суспільстві.

Масового характеру набули порушення права на працю у зв’язку з незаконним звільненням. Роботодавці намагаються позбутися найменш соціально захищених працівників, таких як інваліди, багатодітні та одинокі матері, громадяни передпенсійного віку. Середній рівень пенсій у минулому році в Україні становив 137 грн., або 40 % прожиткового мінімуму.

Кричущою залишається проблема безробіття. Тільки за оцінками Міжнародної організації праці, безробітних в Україні сьогодні майже 2,5 млн. осіб, переважна більшість з яких – жінки та молодь віком до 28 років.

Складною є ситуація із соціальними виплатами, зокрема державної допомоги сім’ям з дітьми, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та малозабезпеченим сім’ям, для яких вона є чи не єдиним джерелом виживання.

Великою проблемою є питання надання житла в Україні. Так, наприклад, як з’ясувала Уповноважений, в гуртожитках мешкає понад 1,5 млн. громадян. Сьогодні їхнє право на житло виявилося під загрозою. Фактично цих людей виселяють з гуртожитків, які все частіше прибирають до рук комерційні структури або приватні особи, котрі, зрозуміло, використовують їх не за призначенням. Відповідно до чинного законодавства приватизація гуртожитків і кімнат у гуртожитках не передбачена. Тому, на думку Уповноваженого, назріла гостра необхідність внесення змін та доповнень до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, які передбачали б реконструкцію гуртожитків під будинки для малосімейних, їх приватизацію, як це здійснюється, наприклад у м. Києві.

Болючою проблемою для мільйонів українських громадян є питання повернення їхніх трудових заощаджень, розміщених в установах колишнього Ощадбанку СРСР та Укрдержстраху. З цього питання до Уповноваженого з прав людини тільки за перших два роки діяльності звернулися майже 12 тис. громадян. На підставі цих звернень Уповноважений звернулася з поданням до Конституційного Суду України, який підтримав позицію Уповноваженого і визнав заощадження власністю громадян України, подав надію мільйонам співвітчизників на їх повернення. Попри те, що ці виплати розпочалися, це питання залишається одним з найбільш проблемних.

Питання власності на землю. Забезпечення цього права в усі часи було одним з найскладніших. Згідно з чинним законодавством право власності на землю гарантується майже 24 млн. власників земельних ділянок та тих, хто ними користується. Проте аналіз звернень громадян до Уповноваженого засвідчив, що скористатися цим правом можуть далеко не всі власники, багатьох з яких просто не було включено до списку – додатку до державного акта на право колективної власності, згідно з яким селянам надавали землю, а деяким земельна ділянка надавалася далеко за селом.

Уповноважений вважає, що має бути створена уніфікована система реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно. На законодавчому рівні необхідно поставити перепони. Які унеможливлювали б ошукування селян і скуповування їхньої землі за безцінь, тим більше, що майже кожне третє село у нас вимирає.

Моніторинг, проведений Уповноваженим, засвідчує, що професія журналіста в Україні, як і раніше, залишається однією з найнебезпечніших. На думку самих журналістів, у нас існує цензура економічна, адміністративна та цензура кулі. У мирній Україні журналісти гинуть, як у країнах воєнних конфліктів. Так, упродовж останніх десяти років у країні загинули 38 працівників ЗМІ.

Масовими стали побиття, шантаж, залякування журналістів, блокування рахунків видань і видавництв, арешти працівників ЗМІ, вилучення та викрадення тиражів газет і книжок, посилюється тенденція до монополізації засобів масової інформації.

Новий метод боротьби зі свободою слова фактично відпрацьовувався в Криму на редакторі газети “Евпаторийская неделя” Володимирі Лутьєві: не вбиваючи, знищуючи журналістів довічним ув’язненням за сфабрикованими звинуваченнями. Такий вирок очікував цього журналіста. Лише після втручання колег-журналістів, Уповноваженого з прав людини та відповідного рішення суду, журналіст вийшов на свободу. На жаль, подібні випадки не є поодинокими.

На превеликий жаль, до цього часу в Україні так і не створено жодного друкованого загальнонаціонального незалежного видання та громадського телебачення, які надавали б неупереджену, виважену інформацію, консолідували суспільство. Дезінформація населення призводить і до прийняття хибних політичних рішень, що завдає немалої шкоди державі в цілому.

Проте свобода