У структурі органів державної влади, на які покладено конституційні обов'язки по забезпеченню прав та свобод людини, провідне місце займає Міністерство внутрішніх справ. Переважна більшість працівників правоохоронних органів - це чесні, мужні люди, які самовіддано працюють задля забезпечення спокою і безпеки громадян нашої держави. Проте велике занепокоєння Уповноваженого викликає брутальне порушення невід'ємних прав громадян України на життя, недоторканність і повагу їхньої гідності саме з боку деяких працівників міліції.

Протягом останніх чотирьох років понад 400 працівників міліції, з яких 168 були засуджені, якраз і були притягнуті до кримінальної відповідальності за насильство. Тільки у минулому році за схильність до насильства з органів внутрішніх справ були звільнені більше 1000 міліціонерів. Це свідчить про масштабність і реальність цієї проблеми в Україні. Значною мірою це, на жаль, робиться, як і раніше, заради підвищення відсотка розкриття злочинів. Зрозуміло, що злочини потрібно розкривати, але ж не шляхом вчинення нових злочинів!

У переважній більшості випадків побиття людей здійснюється оперуповноваженими (кожне друге) у приміщеннях саме райвідділів з метою вибивання у затриманих зізнання у причетності до ще не розкритих злочинів.

Маю засвідчити, що найпоширенішими видами катувань в Україні є тривале побиття, застосування протигазу чи поліетиленового пакета з позбавленням можливості дихати, електричного струму, підвішування в наручниках та поміщення в так звану прес-камеру. У ряді випадків катування призводили до смерті, каліцтва або стійкого розладу здоров'я затриманої чи підозрюваної людини.

Проблемним залишається й те, що у практичній діяльності органів прокуратури і суддів так досі і не застосовується норма ст. 127 чинного Кримінального кодексу, що визначає катування окремим видом злочину. Над приведенням цієї законодавчої норми у відповідність до міжнародних стандартів Уповноважений готова спільно попрацювати з народними депутатами, щоб ця стаття почала реально застосовуватись.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності Уповноваженого є контроль за додержанням конституційних прав заарештованих та засуджених осіб, які відбувають покарання у пенітенціарних установах Державного департаменту України з питань виконання покарань. На 1 січня 2003 p. у виправно-трудових установах перебували близько 150 тис. засуджених, а в слідчих ізоляторах - понад 43 тис. громадян.

Реформування пенітенціарної системи розпочалося з приходом нового керівництва Держдепартаменту і має деякі позитивні зрушення, проте стан дотримання конституційних прав осіб, які там перебувають, умови їхнього тримання в більшості установ переважно не відповідають міжнародним стандартам. Переповнення слідчих ізоляторів значною мірою є наслідком невиваженого обрання прокурорами, а з другого півріччя 2001 p. - суддями запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Моніторинг, проведений Уповноваженим з прав людини, засвідчив, що від очікуваної судової реформи в напрямі скорочення арештів після того, як було передано цю функцію суду, на превеликий жаль, позитивних змін так і не відбулося. Україна була і залишається світовим лідером по застосуванню арешту як міри запобіжного заходу. У нашій країні 37 % осіб, яким висувається кримінальне обвинувачення, зазнають арешту. У м. Києві майже кожний другий, кому висувається кримінальне обвинувачення, заарештовується.

Викликає тривогу поширення туберкульозу в місцях позбавлення волі, де минулого року перебували близько 14 тис. осіб, хворих на активну форму туберкульозу. Це вдвічі більше, ніж п'ять років тому. Лише упродовж останніх трьох років в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах України померли від туберкульозу 2259 осіб або кожен третій із загальної кількості (6663) померлих.

На даний час у виправно-трудових установах, у слідчих ізоляторах тримається значна кількість осіб, засуджених за нетяжкі злочини, і багато з цих людей, на думку адміністрації цих установ, заслуговують своєю поведінкою на дострокове звільнення. Це, передусім, жінки, неповнолітні, люди похилого віку, інваліди.

На глибоке переконання Уповноваженого з прав людини, ефективний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини неможливий без злагодженої співпраці Уповноваженого з народними депутатами, комітетами Верховної Ради, депутатськими групами і фракціями. Пошук найбільш плідних форм і методів роботи триває.

Уповноважений з прав людини в силу специфіки своєї природи, а також надзвичайної складності завдань забезпечення прав людини в Україні не здатний докорінно змінити ситуацію. Новий демократичний інститут робить перші кроки. Але наявний досвід його функціонування вказує на необхідність удосконалення існуючої законодавчої бази. Так, чинна Конституція в п. 17 ст. 85 містить лише згадку про цю посадову особу у зв'язку із закріпленням повноважень Верховної Ради по призначенню і звільненню з посади Уповноваженого з прав людини. Тому Основний Закон слід доповнити спеціальною нормою, яка присвячена Уповноваженому з прав людини. Закріплення конституційного статусу українського омбудсмана, безумовно, підвищить його авторитет та сприятиме популяризації в суспільстві.

3. Дотримання та захист прав громадян
України за кордоном

Питання міграції громадян України за кордон, донедавна майже неактуальне в Україні, сьогодні перетворилося в проблему державної ваги.

Кілька останніх років тема українських заробітчан не сходить зі шпальт газет та телеекранів, привертаючи увагу всього суспільства.

Мільйони трудових мігрантів з України, більшість з яких працює в Росії, країнах Західної Європи та Північної Америки, змушують державу по-новому усвідомити її роль у захисті прав і свобод своїх громадян. На жаль, більшість наших співвітчизників перебуває за кордоном у статусі нелегальних трудових мігрантів і належить до найбільш дискримінованої та незахищеної категорії іноземців.

Як наслідок, зростає кількість звернень до органів державної влади України від громадян, які потрапляють у кризові ситуації за кордоном, з проханням надати