В українських: офіційних та неофіційних джерелах загальна кількість трудящих-мігрантів з України коливається від 2 до 7 млн. осіб. Слід відзначити, що офіційні дані стосуються лише осіб, які займаються трудовою діяльністю за кордоном на законних підставах. На думку Уповноваженого, реально як мінімум 5 млн. громадян України щороку перебувають за межами держави на заробітках. А якщо взяти до уваги, що в Україні нараховується 28 млн. громадян працездатного віку, то принаймні кожен п'ятий економічно активний українець працює в іншій державі.

На міграційні процеси впливає високий рівень безробіття. За даними МОП, які визнав уряд України, офіційний рівень безробіття у 2002 p. становив 11% економічно активного населення - це майже 2,5 млн. громадян нашої держави. За останніми даними Мінпраці, кількість безробітних в Україні сягає понад 3 млн. осіб.

Першочерговим завданням у подоланні негативних наслідків трудової міграції з України має стати здійснення виваженої економічної політики, орієнтованої, передусім, на зниження рівня бідності та безробіття, підвищення частки оплати праці у складі реальних доходів населення, забезпечення стабільного зростання національної економіки і поступове наближення доходів громадян України спочатку до рівня сусідніх країн (Росія, Словаччина, Польща, Угорщина),, а з часом - до рівня доходів громадян Греції, Португалії та Італії, економіка яких поглинає значну частину українських трудових мігрантів.

Важливим напрямком державної політики має стати подальше укладання двосторонніх договорів про працевлаштування і соціальний захист, що забезпечують трудовим мігрантам мінімальні соціальні стандарти і гарантують дотримання їхніх прав. Відповідні органи, передусім Мінпраці та МЗС, мають здійснювати постійний моніторинг чинних двосторонніх та багатосторонніх угод з метою оцінки їх ефективності, оскільки багато з них практично не діють.

Крім того, необхідно ефективніше використовувати наявні універсальні та регіональні механізми захисту прав трудових мігрантів, насамперед, активізувати процес підготовки до ратифікації Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 року.

Проблема дотримання і захисту прав українських громадян за кордоном як невід'ємна частина дотримання фундаментальних прав і свобод людини в Україні привертає до себе все більшу увагу українського суспільства і вимагає проведення цілеспрямованої державної політики в цій сфері.

Аналіз причин міграційних процесів у світі і в Україні дає Уповноваженому з прав людини підстави стверджувати, що для нашої держави трудова міграція за кордон буде лишатися ще протягом тривалого часу одним з визначальних чинників суспільного й економічного життя країни, справляючи безпосередній вплив на стан дотримання цивільних, економічних, соціальних і культурних прав українських громадян.

Тому процеси трудової міграції з України вимагають глибокого дослідження й осмислення, насамперед, органами державної влади і місцевого самоврядування, а також розробки відповідної стратегічної державної політики в сфері регулювання процесів трудової міграції і посилення захисту прав українських громадян, що виїжджають за кордон як трудівники-мігранти.

Зроблений Уповноваженим з прав людини аналіз чинного національного законодавства, великої кількості статистичної й іншої інформації, експертних оцінок, практики діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування свідчить про наявність серйозних проблем у цій сфері. Зокрема, відсутність концепції національної міграційної політики і єдиного державного органу, що відповідає за розробку і реалізацію такої політики, призводить до втрати державного контролю за цією сферою. Як наслідок - трудові міграційні процеси за межами України відбуваються переважно стихійно чи віддаються на відкуп комерційним посередницьким структурам, що не несуть відповідальності за людину. Недосконалими є механізми державного захисту українських трудящих-мігрантів за кордоном. Немає ефективної системи збору, обробки й аналізу статистичної й іншої інформації з питань міграції громадян України за кордон.

Незважаючи на позитивні кроки, здійснювані в цьому напрямку, зокрема Міністерством закордонних справ України, Міністерством праці і соціальної політики України, Державним комітетом з питань охорони державного кордону України, ситуація в сфері міграційних процесів з України продовжує залишатися критичною і може розглядатися як питання національної безпеки, а виходить, вимагає прийняття додаткових оперативних комплексних заходів з боку держави.

Висновки

Таким чином, удосконалення процедур захисту прав і свобод індивіда — важливе і невідкладне завдання Української держави. На жаль, розмитість, невизначеність, а то й повна відсутність юридичних правил, які б регулювали захист громадян, свідчать про незадовільну правову ситуацію, яка склалася в суспільстві. Юридичні механізми, які діяли в колишньому СРСР, зруйновані, нові ще не сформовані, а ті, що діють, недосконалі. В таких умовах правовий статус людини і громадянина, закріплений в Конституції України, не має реального підґрунтя. А це загрожує перетворенням суб'єктивних прав у декларацію, відірвану від життя.

Література

Конституція України. – К., 1997.

Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – № 12. – С. 32-34.

Догорілко В., Сірий В. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К., 1997.

Захист прав людини в сучасному світі. – К., 1997.

Карпачова Н. І. Пора надій та оздоровлення // Безпека життєдіяльності. – 2003. - № 7. – С. 14-18.

Кочуренко Ю. Права людини. – К., 1998.

Словська І. Механізм захисту прав людини // Право України. – 2001. - № 9. – С. 15-17.