По суті, доказування включає в себе пізнавальну, комунікативну та засвідчувальну діяльність як невід'ємні структурні компоненти. Як немає доказування без пізнання, так немає його і без фіксації та засвідчення самих доказів і процесу їх збирання та дослідження, тобто без супроводження процесу пізнання комунікативною та засвідчувальною діяльністю. Пізнавальні, комунікативні та засвідчу вальні акти слідчого (суду) утворюють органічну єдність і являють собою якісно нову діяльність - доказування.

Зовнішньопредметна пізнавальна діяльність невіддільна у доказуванні від розумової діяльності по оцінці доказів та їх використанню в побудові версій, моделюванні події злочину та подальшого ходу розслідування. Мислення в доказуванні невіддільне від чуттєвого пізнання, а аналіз, оцінка, перевірка та використання доказів органічно вплітаються в діяльність із збирання та дослідження доказової інформації. При цьому «саме дослідження доказове, оскільки воно під час свого руху відтворює логіку дійсності». Підсумок доказування — висновок у справі — являє собою результат синтезу чуттєво-практичної (пізнавально-засвідчувальної та комунікативної) і розумової (оціночної та обґрунтовуючої) діяльності суб'єктів доказування.

Елементами процесу доказування як дослідження є збирання (формування), перевірка та оцінка доказів і їх джерел.

Збирання (формування) доказів і їх процесуальних джерел — це врегульована КПК діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по виявленню і фіксації в процесуальних документах І додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації. Способи збирання доказів у загальному вигляді не дуже конкретно й точно визначені ст. 66 КПК, в якій указано, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд у справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, передбаченому КПК, будь-яких осіб як свідків і потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, службових осіб і громадян пред'явлення предмети і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій. Виконаних цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій. Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільних відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.

Таким чином, способами збирання доказів і їх джерел є слідчі й судові дії (допити, обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії (зокрема, вимога осіб і органів, які ведуть процес, пред'явити предмети й документи або провести ревізію), а також подання доказів (практично - предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями (практично — їх керівниками).

Серед способів збирання доказів і їх джерел слідчі й судові дії мають найбільшу питому вагу. Вичерпний перелік таких дій дано в КПК. Це — затримання і допит підозрюваного (ч. 1 ст. 104, ст. 106, 107), допит свідка (ст. 167, 168, 303, 304, 307), потерпілого (ст. 171, 308), обвинуваченого (ст. 143, 300, 438), експерта (ст. 201, 311), очна ставка (ст. 172, 173, 304), пред'явлення для впізнання (ст. 174, 175, 309), обшук, виїмка (ст. 177—188), огляд (ст. 190—192, 313—315), ексгумація трупа (ч. 2 ст. 192), освідування (ст. 193), відтворення обстановки та обставин події (ст. 194), призначення експертизи (ст. 196— 203, 310, 312). Неприпустимо провадити слідчі чи судові дії, не передбачені законом, бо це означає порушення принципу законності, прав громадян.

Однак слід мати на увазі, що крім цих дій способом збирання доказів є такі передбачені КПК процесуальні дії, як витребування предметів і документів, одержання Їх від учасників процесу, установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян, вимога про проведення ревізії, відібрання пояснень від окремих громадян або посадових осіб (ст. 66, ч. 3 ст. 97 КПК). Слідчі дії можуть провадитися тільки після порушення кримінальної справи, інші ж процесуальні дії, пов'язані зі збиранням доказів, — і до порушення справи.

Збирання доказів і їх джерел є діяльністю процесуальною, врегульованою нормами КПК. Звичайно, оперативно-розшукові заходи можуть допомогти виявити носіїв можливої доказової інформації, визначити конкретні способи її одержання з метою збирання доказів. При проведенні таких заходів можуть застосовуватися відеозапис, кіно-, фотозйомка, звукозапис з метою виявлення ознак злочину та осіб, які його вчинили, відомостей, які можуть бути використані як докази в кримінальній справі після їх перевірки відповідно до кримінально-процесуального законодавства. Але змішування оперативно-розшукової Діяльності з процесуальною, підміна останньої такою діяльністю поставили б під загрозу нормальний процес доказування в кримінальному процесі, здійснення принципу встановлення об'єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судочинства.

У забезпеченні надійності результатів доказування досить важливе місце посідають перевірка і оцінка доказів та їх процесуальних джерел. У юридичній літературі немає єдиної точки зору стосовно визначення самого поняття перевірки та оцінки як елементів процесу доказування.

Метою перевірки є визначення придатності зібраних доказів та їх процесуальних джерел для встановлення обставин, що мають значення у справі. Вона полягає в детальному