Таким чином, основними способами перевірки доказів і їх джерел є аналіз кожного з них, порівняння з іншими доказами та джерелами, провадження повторних або нових процесуальних дій. Перевірка доказів може здійснюватись також за допомогою оперативно-розшукової діяльності, проте це вже є непроцесуальний спосіб.

Зауважимо, що в деякий країнах СНД вимогу про перевірку доказів зафіксовано в конкретних статтях кримінально-процесуальних кодексів. Про це, зокрема, йдеться в КПК Російської Федерації (ст. 70) і КПК Республіки Білорусь (ст. 64): «Всі зібрані у справі докази підлягають ретельній, всебічній і об'єктивній перевірці з боку особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду». Уявляється, що було б доцільно закріпити таку вимогу і в КПК України.

Як вже зазначалось, серед процесуалістів немає також єдності й щодо визначення поняття оцінки доказів та їх джерел. «Оцінити докази, — пише
П.Ф. Пашкевич, — значить визначити, наскільки точно встановлений кожен з них, в якому взаємозв'язку з іншими доказами він знаходиться, який саме факт підтверджує або спростовує і що означають в сукупності всі зібрані у справі докази».

В.Д. Арсеньєв під оцінкою доказів розуміє визначення сили і значення кожного доказу окремо та всіх доказів у сукупності. На думку А.І. Трусова, оцінка доказів — це встановлення достовірності і значення відомостей про факти, які містяться в доказах.

Уявляється, що найбільш правильною і точною є позиція авторів, які вважають, що оцінка доказів - це розумова діяльність по визначенню належності до справи наявних відомостей, допустимості доказів, їх достовірності та достатності для прийняття відповідних рішень.

Слід зазначити, що оцінці доказів та їх джерел завжди передує перевірка вказаних об'єктів. Ці два елементи процесу доказування тісно пов'язані одне з одним, проте не є одним цілим, оскільки мають певні відмінності. Як справедливо зазначає М.М. Михеєнко, їх основна відмінність полягає в тому, що перевірка здійснюється як за допомогою практичних (слідчих і судових) дій, так і логічним шляхом, за допомогою розумової діяльності. Оцінка ж є винятково розумовою діяльністю.

2. Встановлення об'єктивної істини - мета доказування

Встановлення істини є метою доказування. Під об'єктивною істиною розуміється такий зміст людських знань, що правильно відображає об'єктивну дійсність і не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства. Установити істину в кримінальному процесі означає пізнати минулу подію і всі обставини, що підлягають установленню по кримінальній справі відповідно до того, як вони мали місце в дійсності. Встановлення обставин справи такими, якими вони були в дійсності, складає зміст об'єктивної істини в кримінальному процесі.

Істині протиставляється хибність висновку. Очевидно, що істина в кримінальному процесі містить не загальні закони, що характерно для наукової істини, а окремі конкретні факти, важливі для розв’язання даної справи. У цьому сенсі істина в кримінальному процесі є істина конкретна, практична. Для встановлення цієї істини використовуються загальні закони пізнання й особливі правила кримінально-процесуального доказування.

Вирішуючи питання про встановлення об'єктивної істини, ми виходимо з того, що кожний злочин - це певне явище матеріального світу, яке в силу загального закону про взаємозв'язок та взаємообумовленість всіх предметів, фактів, явищ матеріального світу детерміноване оточуючим середовищем, зумовлене ним, відображається в ньому.

Будучи детермінованими оточуючим середовищем, а також властивостями самого суб'єкта злочину, дії та вчинки останнього створюють спосіб вчинення злочину. При цьому кожному способу вчинення злочину відповідає певна сукупність слідів. Аналізуючи той або інший спосіб вчинення злочину, можна заздалегідь уявити собі, де і які сліди можуть бути залишені, і навпаки, відправляючись від знайдених слідів, можна уявити собі спосіб, яким було вчинено злочин.

Кожний злочин завжди залишає певну сукупність слідів в оточуючому нас світі. Їх можна поділити на дві групи.

Перша група слідів - це сліди, залишені подією злочину в пам'яті людей, що зіткнулися із злочинним діянням або з його наслідками (ідеальне відображення).

Друга група слідів - це зміна матеріальних об'єктів, матеріального середовища (матеріальне відображення).

Сліди злочину в зовнішньому світі складають той фактичний матеріал, за допомогою якого слідчий та суд встановлюють об'єктивну істину.

Тут доречно зазначити, що діяльність слідчого, органів дізнання, прокурора або суду не можна розглядати як заволодіння готовими, існуючими в природі доказами. Цей процес включає у себе активну діяльність з пошуку джерел інформації, їх дослідження, закріплення (фіксації) отриманих даних у матеріалах справи тощо. Іншими словами, доказування має пізнавально-засвідчувальний характер. Доказування не обмежується пізнанням істини для себе. Воно спрямоване також на те, щоб цю істину донести до всіх. У цьому розумінні воно має характер вторинного відображення.

За допомогою доказування, пише І.М. Лузгін, начебто перекидається місток від явищ, що безпосередньо сприймаються слідством, до адресата. Доказування виступає як єдність пізнавальної та засвідчувальної діяльності, що проявляється в документуванні (фіксації) в установленій формі фактичних даних.

З іншого боку, доказування - це не тільки пізнавально-засвідчувальна діяльність, але й діяльність, що здійснюється в передбаченому законом порядку, у визначеній законом процесуальній формі.

Об'єктивна істина - мета пізнавальної діяльності в кримінальному процесі.

Формою пізнання в кримінальному процесі є доказування. Об'єктивна істина в кримінальному процесі є метою доказування та досягається шляхом доказування.

Встановлення об'єктивної істини - основне завдання попереднього слідства, дізнання та судового розгляду, основна та незмінна задача кримінального процесу. Тільки встановивши істину, органи попереднього слідства, дізнання та правосуддя можуть