У законодавчій практиці за допомогою складу здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільне небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в галузі криміналізації діянь.

1.2. Загальна характеристика елементів складу злочину

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину — це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди. Зрозуміло, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найбільш значущі для інтересів суспільства і держави відносини, яким злочинні посягання завдають або можуть завдати значної шкоди. Відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання (звичаєві, моральні, партійні тощо), а також правом заборонені (наприклад, відносини, що виникли внаслідок згоди між правопорушниками про вчинення злочину), не можуть бути об'єктом злочину. Суспільні відносини завжди носять об'єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього. Більше того, суспільні відносини є первинними щодо самого злочину. Оскільки злочин завжди посягає на об'єктивно існуючий об'єкт, певну реальність, то він не може завдати шкоду тому, чого немає в об'єктивній дійсності.

Вчення про об’єкт злочину у кримінальному праві є одним із головних і найбільш складних його розділів. Визначенням об’єкта злочину займалися майже всі видатні юристи давніх і не дуже давніх часів.

У вітчизняній теорії кримінального права прийнято виділяти такі структурні елементи суспільних відносин: а) суб'єкти (носії) відносин; б) предмет, з приводу якого існують відносини; в) соціальний зв'язок (суспільне значуща діяльність) як зміст відносин.

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і безпосередній). Ця класифікація цілком відповідає потребам практики, дуже логічна, бо вона ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» і «окремого». До неї буди внесені деякі доповнення і уточнення. Така класифікація об'єктів злочину «по вертикалі» має чотири ступеня: 1) загальний об'єкт (сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом); 2) родовий об'єкт (окрема група однорідних суспільних відносин, які складають певну галузь суспільного життя — власність, особу і т. ін.); 3) видовий об'єкт (суспільні відносини одного виду — життя, особиста власність); 4) безпосередній об'єкт (конкретний прояв суспільних відносин даного виду).

У теорії кримінального права широко відома також і класифікація безпосередніх об'єктів злочинів «за горизонталлю». Її сутність полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта виокремлюють основний (головний) і додатковий об'єкти. Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той же злочин одночасно завдає шкоди кільком суспільним відносинам.

Правильне встановлення об'єкта злочину має важливе теоретичне та практичне значення. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для кваліфікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про вірну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних посягань.

Об'єктивна сторона злочину - зовнішній прояв протиправного діяння, його суспільно шкідливі наслідки. Саме по такому прояві можна судити про те, що відбулося, де, коли і яка шкода заподіяна. Об'єктивна сторона злочину - дуже складний елемент складу правопорушення, що потребує для його встановлення багато сил і уваги суду або іншого правозастосовуючого органа.

Елементами об'єктивної сторони правопорушення є: а) діяння (дія або бездіяльність); б) протиправність, тобто протиріччя його розпорядженням правових норм; в) шкода, заподіяна діянням, тобто несприятливі і тому небажані наслідки, що наступають у результаті правопорушення (утрата здоров'я, майна, приниження честі і гідності, зменшення прибутків держави й ін.); г) причинний зв'язок між діянням і шкодою , що наступила, тобто такий зв'язок між ними, у силу якої діяння з необхідністю породжує шкоду. Саме на з'ясовування причинного зв'язку спрямовані дії, припустимо, слідчого, що встановлює, чи передувало за часом те або інше поводження результату, що наступив, або ні; д) місце, час, засіб, обстановка вчинення діяння.

Об'єктивна сторона складу злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного зазіхання на об’єкт, що охороняється кримінальним правом. Це акт вольового поводження, що виражається в заподіянні шкоди об'єкту або створенні погрози заподіяння йому шкоди. Описуючи той або інший злочин, тим самим дають характеристику об'єктивній стороні складу злочину. Об'єктивна сторона складу злочину дозволяє розмежувати окремі злочини і правильно визначити, яка стаття кримінального кодексу повинна бути застосована. Об'єктивна сторона складу злочину включає, насамперед, дію або бездіяльність.

Дія або бездіяльність позначається загальним терміном “діяння” і характеризується засобом вчинення злочину, що нерідко згадується в тексті статей Особливої частини кримінального кодексу. Злочинне діяння дуже часто призводить до шкідливих наслідків, Між злочинним діянням і шкідливими наслідками обов'язково повинен бути причинний зв'язок.

У поняття об'єктивної сторони складу злочину включається час, місце, обстановка вчинення злочину, що мають значення для кваліфікації в тих випадках, коли вони передбачені в статті кримінального кодексу в якості ознак злочину.

Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 «суб'єктом