Злочинами з усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 129 КК відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187 КК).

2. Теоретичні основи кваліфікації злочинів

2.1. Кваліфікація злочинів: поняття та види

Визнання діяння таким, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а таким згідно з ч. 1 ст. 3 Кримінального кодексу (КК) України є лише цей Кодекс, є кваліфікацією злочину.

При визначенні поняття "кваліфікація злочину(-ів)" значна кількість українських вчених брала і бере нині за основу його визначення, яке дає В. Кудрявцев: це - встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою.

В. Навроцький зазначає, що багато вчених (А. Наумов, А. Новиченко, Б. Курінов, В. Малихін, С. Тарарухін) підтримують визначення В. Кудрявцева, а конкретизація сприйнятої ними дефініції стосується чи не єдиного питання: при кваліфікації встановлюється відповідність між ознаками скоєного діяння та ознаками складу злочину, чи потрібно довести тотожність названих ознак. В. Навроцький аналізує й інші підходи до визначення поняття "кваліфікація злочину", їхню відмінність від визначення В. Кудрявцева.

Зазначу, що до деяких інших ознак поняття "кваліфікація злочинів" багатьма вченими також висловлюються інші думки. Зокрема, це стосується питання про фіксацію висновку встановленої відповідності: підлягає чи ні він закріпленню у процесуальних документах, питання про те, ознакам чого - злочину, складу злочину чи кримінально-правової норми встановлюється відповідність ознак вчиненого діяння, а також питання, чи охоплюється поняттям кваліфікації злочинів висновок про відсутність у діях особи ознак складу злочину. Відповіді українських вчених на ці та деякі інші питання щодо ознак поняття "кваліфікація злочинів" суттєво різняться. Зокрема С. Тарарухін констатує, що в кримінально-правовій літературі термін "кваліфікація" вживається у двох основних значеннях: 1) як одноразова правова оцінка вчиненого, яка полягає у виборі відповідної норми і фіксації прийнятого рішення в офіційному юридичному акті (судових, слідчих і прокурорських органів); 2) як процес, спрямований на встановлення юридичної природи вчиненого злочину. Разом з тим він вважає, що кваліфікацію можна визначити дещо інакше — як встановлення ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законом, у дії (бездіяльності) особи і констатацію тотожності ознак вчиненого діяння складу відповідного злочину.

Розгорнуте визначення поняття "кваліфікація злочинів" дає С. Шапченко:
це — різновид юридичної кваліфікації у процесі застосування кримінально-правових норм, що полягає у встановленні відповідності певної поведінки особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами юридичному складу злочину з обов'язковим закріпленням цієї відповідності у процесуальному документі правозастосовного органу.

В. Навроцький у період дії КК України 1960 р. дав таке визначення поняття "кваліфікація злочинів": це - результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування, прокуратури та суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена норма(-и) кримінального закону, яка(-і) передбачає(-ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридичне значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, і процесуальне закріплений висновок про наявність такої відповідності. Крім поняття "кваліфікація злочинів", В. Навроцький виділяє і поняття "кримінально-правова кваліфікація". Перша з них, на його думку, є частиною другої, а кримінально-правову кваліфікацію він розглядає як складову процесу застосування кримінально-правових норм. Кримінально-правову кваліфікацію В. Навроцький визначає як оцінку діяння, яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду та яке характеризується рисами кримінальної протиправності з метою визначення є воно злочином чи іншим діянням, передбаченим чинним кримінальним законодавством.

М. Коржанський вважає, що визначення поняття "кваліфікація злочину", дані А. Герцензоном, В. Кудрявцевим, Б. Куріновим, А. Зелінським і С. Тарарухіним, не враховує детальної конкретизації і диференціації кримінально-правових норм, що відображають прагнення законодавця до диференціації кримінальної відповідальності. На його погляд, серцевиною, глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлення всіх ознак певних злочинів плюс додатково ще одиниці - однієї додаткової ознаки цього певного, конкретного діяння і складу злочину, що його передбачає. Крім цього, на думку вченого, вказівка у визначенні поняття "кваліфікація" на її юридичне закріплення зайва, оскільки таке закріплення, по-перше, не властиве лише кваліфікації і, по-друге, воно повністю охоплюється поняттям "застосування кримінально-правової норми". Сам М. Коржанський визначає кваліфікацію злочинів як кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найповніше описує його ознаки. Не включає у визначення поняття "кваліфікація злочину" вказівки на її юридичне закріплення і В. Шакун, який вважає, що кваліфікація злочину полягає у юридичне точному встановленні відповідності ознак вчиненого суспільне небезпечного діяння ознакам передбаченого кримінальним законом складу злочину. При цьому він зазначає, що якщо ознаки конкретного суспільне небезпечного діяння співпадуть з ознаками кримінально-правової норми, то цього буде досить для кваліфікації злочину — його кримінально-правової оцінки, а саму кваліфікацію злочину, на його думку, у загальному вигляді можна уявити собі як послідовне співставлення окремих фактів та обставин скоєного з елементами і ознаками складу злочину.

В. Кудрявцев, зазначаючи, що поняття "кваліфікація" має два значення:
1) процес встановлення ознак того чи іншого злочину в діях особи і разом з тим
2) результат цієї діяльності судових і прокурорських органів - офіційне визнання і закріплення у відповідному юридичному акті (постанові слідчого або органу дізнання, обвинувальному висновку, судовому вироку або