Слід відзначити, що багато українських вчених (Ф. Бурчак, С. Тарарухін, В. Клименко, Н. Чернишова та інші) як у період дії КК 1960 р., так і після набрання чинності КК 2001 р., в основу визначення кваліфікації злочинів, як уже зазначалось, покладають її визначення, дане В. Кудрявцевим, виокремлюючи при цьому два її види — офіційну і неофіційну. Н. Гуторова вважає, що сам термін "кваліфікація" вживається в двох значеннях: 1) для позначення діяльності або логічного процесу; 2) для позначення результату такої діяльності, підсумкової оцінки суспільне небезпечного діяння, закріпленої в процесуальному документі (постанові, обвинувальному висновку, вироку та ін.). Виходячи з цього,
Ц. Гуторова визначає кваліфікацію злочину як встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. При цьому Н. Гуторова вважає, що процес кваліфікації завершується або визнанням вчиненого незлочинним, або визнанням його злочинним, а її результат відображається у правозастосовному акті. Своєї позиції щодо поділу кваліфікації злочинів на офіційну і неофіційну Н. Гуторова не визначає. Gоділ кваліфікації на такі види можливий за умови, що в її визначенні не вказується на закріплення її результату в процесуальному документі, тобто якщо в ньому (визначенні) не зазначається суб'єкт здійснення кваліфікації злочину.

Як встановлення відповідності ознак посягання конкретному складу розуміє кваліфікацію злочину А. Пінаєв, не конкретизуючи, чи повинна така відповідність бути оформлена в процесуальних документах.

І. Малахов вважає, що тісний зв'язок кримінального права і кримінального процесу аж ніяк не є підставою для створення на цій основі єдиних кримінально-процесуальних понять і побудов. Оскільки кримінальне право і кримінальний процес є самостійними галузями права, що мають свій предмет, призначення і завдання, самостійними в них є їхні поняття та інститути. Заслуговує на увагу висновок цього вченого, що коли кваліфікація як певна процесуальна діяльність і кваліфікація як правова оцінка вчиненого -- поняття різні, то кожне в основі повинно мати свій предмет, своє одиничне, тому вони, відповідно, не можуть бути охоплені одним поняттям. У визначенні кваліфікації злочинів, даному В. Кудрявцевим, на думку І. Малахова, з одного боку, для позначення двох різних явищ неправильно застосовується одне поняття, а з іншого - помилково будується поняття з двома одиничними в основі. Виходячи з цього, І. Малахов вважає, що кваліфікація з точки зору кримінального права є не що інше, як кримінально-правова оцінка конкретної суспільно-небезпечної поведінки особи з позицій кримінального закону.

В.С. Зеленецький не дає визначення поняття "кваліфікація злочину" в цілому, а дає її визначення "з технологічної точки зору" і "з точки зору результату". З технологічної точки зору під кримінально-правовою кваліфікацією злочину він розуміє такий, що здійснюється компетентними органами або посадовими особами на підставі кримінального закону, фактичних обставин справи і у встановленому ПК порядку процес правової оцінки вчиненого діяння з метою визначення ступеня його суспільної небезпеки, протиправності, винуватості і кримінальної караності, а з точки зору результату -- висновок компетентного органу або службової особи про наявність (або відсутність) у вчиненому діянні ознак злочину (або складу злочину), передбаченого конкретною нормою КК, що зумовив прийняття рішення про порушення кримінальної справи (або про відмову в цьому), відображений у відповідній постанові (або ухвалі).

Визначення поняття "кваліфікація злочину", сформульоване В. Зеленецьким "з технологічної точки зору", є по суті її визначенням з позиції кримінально-процесуального права, а визначення "з точки зору результату" - з позиції кримінального права.

В. Зеленецький, крім цього, виокремлює родовидову кваліфікацію діяння, яка є висновком про те, що на основі розмежування (порівняльного співставлення) родових ознак вчиненого діяння з позиції адміністративного і кримінального законів у ньому наявні ознаки кримінальне караного діяння, а також індивідуально-правову кваліфікацію злочину - кваліфікацію діяння "всередині" певного виду злочину.

П. Андрушко прийшов до висновку, що кваліфікацію (оцінку) вчиненого особою суспільне небезпечного діяння як злочину здійснює лише суд у своєму обвинувальному вироку. З урахуванням цього можна говорити лише про один вид кваліфікації злочину залежно від її суб'єкта - офіційну оцінку судом діяння в обвинувальному вироку. Оцінка діяння, яка дається іншими особами, не є кваліфікацією злочину в буквальному розумінні.

На думку П. Андрушка, поняття "кваліфікація злочину" має два значення: перше - діяльність особи, уповноваженої від імені держави давати кримінально-правову оцінку вчиненого особою діяння (кваліфікація - процес); друге - офіційна оцінка вчиненого особою діяння як злочину (кваліфікація - результат), зафіксована (закріплена, оформлена) в процесуальному документі - обвинувальному вироку суду. Перше значення поняття "кваліфікація злочинів" кримінально-процесуальне, тобто з позиції кримінально-процесуального законодавства; друге значення — кримінально-правове, тобто з позиції кримінального закону.

Тому, очевидно, має існувати два визначення поняття "кваліфікація злочинів" - кримінально-процесуальне і кримінально-правове. Об'єднувати в одному визначенні обидва значення, тобто давати розгорнуте, єдине визначення поняття "кваліфікація злочину", є методологічно неправильним, адже це буде об'єднанням ознак, що взаємно виключають одна одну, тим більше з урахуванням того, що оцінка діяння як злочину дається лише в обвинувальному вироку суду і лише судом у процесі перевірки відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину.

При визначенні поняття "кваліфікація злочину" акцент можна робити або на її кримінально-правовому, або на кримінально-процесуальному значенні. Можливе й комплексне (єдине) визначення поняття "кваліфікація злочинів" з позиції спецкурсу "Теорія кваліфікації злочинів". Але в такому