В разі порушення людиною приписів держави або неналежного виконання їх можна говорити про порушення закону; яке може бути, залежно від суспільної небезпеки і ступеня шкідливості проступком або злочином. Але для того, щоби говорити про наявність злочину; слід виявити всі його ознаки, які характеризують в сукупності склад злочину. Такими ознаками (елементами) складу злочину є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єкт злочину - це те, на що посягає злочинне діяння і якому заподіює або може заподіяти шкоду. Намагаючись відмежувати певні блага від суспільно небезпечних посягань, законодавець встановлює за них кримінальну відповідальність. Незалежно від того, що конкретно спрямовано, якому охоронному благу заподіює або може заподіяти шкоду, завжди посягає на суспільні відносини.

Об'єктивну сторону складу злочину утворюють зовнішні події, тобто діяння злочинця і його наслідки. Тому її називають й зовнішньою сторону. В реальному житті діяння, шляхом яких заподіюється шкода певному охоронному благу, можуть бути самими різноманітними. Тому, звичайно, неможливо дати в законі перелік всіх дій, шляхом яких вчиняються злочини. Саме багатоманітність діянь, шляхом яких заподіюється або може бути заподіяний певний злочинний результат, пояснює, чому в статтях кримінального закону основна увага наділяється опису об'єктивної сторони складу злочину. А це, в свою чергу, говорить про важливість правильного аналізу об'єктивної сторони як передбаченого в законі складу злочину; так і тих фактичних обставин, які обумовлюють притягнення особи до кримінальної відповідальності.

За українським кримінальним правом злочин може бути вчинений тільки людиною. Особи, які вчиняють злочини, називають в кримінальному праві суб'єктом злочину. Суб'єкт злочину - це, за загальним правилом, осудна особа, яка досягла певного віку, винна у вчиненні злочину і підлягає за це кримінальній відповідальності і покаранню.

Слід відзначити, що соціальна поведінка людини завжди контролюється її свідомістю і керується її волею. Це внутрішнє психічне відношення особи до вчинених нею дій або без дій, а саме суспільно-небезпечних, і називають в кримінальному праві суб'єктивною стороною злочину. Саме усвідомлення особою соціального значення своєї поведінки і служить підставою для усвідомлення суспільно небезпечних наслідків, які настали або можуть настати.

Встановлення в розслідуваному діянні ознак складу злочину, передбаченого відповідної статтею КК, є кваліфікацією злочину. Правильна кваліфікація злочину, що полягає у встановленні повної відповідності здійсненого суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, передбаченого в кримінальному законі, має дуже важливе значення для виконання вимог законності при відправленні правосуддя. У відповідності зі ст. 3 КК кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, винна в здійсненні злочину, тобто яка навмисне чи з необережності скоїла передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

Правильна кваліфікація злочину – необхідна умова проведення в життя основ кримінальної політики держави, заснованої на повному і точному виявленні дійсного характеру і стану злочинності в країні. Відповідна до закону кваліфікація злочинів безпосередньо пов'язана із встановленим Конституцією правом обвинувачуваного на захист, оскільки є гарантією від необґрунтованого притягнення до відповідальності за більш тяжкий злочин і застосування необґрунтовано суворого покарання.

Слід також відзначити, що в процесі кваліфікації важлива роль належить суду. Тільки йому надано право від імені держави вирішувати питання про винність особи у вчиненні конкретного злочину, тільки йому надано піддавати винного покаранню, встановленого законом.

Використана література

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

Андрушко П. Кваліфікація злочинів // Вісник прокуратури. – 2003. - № 12. –
с. 48-55.

Брайнин Я. М Уголовный закон и его применение. М: Юрид. лит., 1967.

Брич Л. П., Навроцький, В, О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні. - Київ, 2000

Брудницька Л. «Кримінальна поема». Новий кодекс с справжнім шедевром вітчизняного законодавства // Політика і культура - 2001-№ 14 (97).- с. 27-28.

Гуторова Н. А. Уголовное право Украины: Особенная часть: Конспект
лекций. — Харьков, 2003.

Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М., 1948.

Зеленецкий В. С. Уголовно-правовые проблемы возбуждения уголовного
дела. — Харьков, 2001.

Злобин Г. А., Никифоров Б. С. Умысел и его формы. –М.: Юрид. лит., 1972.

Ковалев М И Понятие преступления в советском уголовном праве. - Свердловск: Изд-во Урал ун-та, 1987.

Коржанський М. Й. Словник кримінально-правових термінів. - К.: Генеза, 2000.- 200 с.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання
2-ге. — К.: Атіка, 2001. — 656 с.

Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій. — К. : Атіка, 2001. — 542с.

Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук. реж. Клименко В.А. та Мельник М.І. -К.: правові джерела, 2002. - 432 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручн. / За ред.
П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. — К., 1997.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.: За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. — 416 с.

Кримінальне право: Особлива частина: Підручн. / Відп. ред. В.І. Шакун. — К., 1998.

Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М., 1999.

Малахов И. П. Основы уголовного права: Общая часть. Разд. I: Основания уголовной ответственности: Учебн. пособ. — К., 2000.

Навроцький В.