2. Матеріальна відповідальність, як інститут трудового права. 

2.1. Поняття і зміст матеріальної відповідальності працівника 

Матеріальна відповідальність робітників і службовців за шко-ду, заподіяну майну підприємства, визначена ст. ст. 130-138 КЗпП та деякими підзаконними актами. Встановлена цими ак-тами відповідальність є важливим засобом виховного впливу на робітників і службовців щодо дисциплінованого ставлення до майна підприємства, поважного додержання існуючого пра-вопорядку, забезпечення матеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективів і суспільства в цілому. При сприянні відповідальності досягається мета попередження пра-вопорушення в галузі охорони власності підприємства.

В той же час матеріальна відповідальність не становить ча-стини дисциплінарної відповідальності, тому притягнення працівника до матеріальної відповідальності не виключає можли-вості накладення на нього дисциплінарного стягнення.

Передбачена трудовим правом матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, зконструйована таким чином, що вона поєднує матеріальну відпо-відальність працівників із захистом інтересів кожного праців-ника. Не випадково глава IX КЗпП має назву «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шко-ду, заподіяну підприємству, установі, організації». Ці гарантії полягають у тому, що відповідальність може настати тільки за пряму шкоду, в межах і порядку, передбачених законодавством, і, як правило, обмежуються певною частиною заробітку праців-ника.

Велике значення при розгляді питань про матеріальну відповідальність працівників мають керівні постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах про відшкодування шкоди, заподіяного підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14 із змінами й доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 березня 1997 р. № 3, «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяного злочином і стягненні безпідставно нажитого майна» від 31березня 1989р. № 3.

Таким чином, матеріальна відповідальність як важливий інститут трудового права покликана забезпечити відповідність поведінки людей нормам, прийнятим державою. Ця відповідаль-ність, на відміну від дисциплінарної, є двосторонньою, оскіль-ки відповідальність несе не тільки працівник перед власником або уповноваженим ним органом, а й власник перед працівником за заподіяння шкоди його майну або здоров'ю.

Матеріальну відповідальність слід відрізняти від майнової відповідальності, передбаченої нормами цивільного права.                                              

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає тільки при заподіянні збитку в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Матеріальна відповідальність завжди має особистий характер Працівник, який заподіяв шкоду, відповідає за неї сам. Неповнолітні працівники за нормами трудового права також несуть відповідальність за заподіяну шкоду. За нормами цивільного права майнова шкода покладається на батьків (або осіб, які їх замінюють) за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми.

У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки прямий дійсний збиток, як правило, в обмеженому розмірі — не більш середнього місячного заробітку працівника, що завдав шкоди. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством, неодержані доходи чи упущена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають.

У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються в залежності від форми вини, виду майна, якому заподіяний збиток, характеру трудової функції, що виконує працівник, чого немає в цивільному праві. Згідно з нормами трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за збиток, що може бути віднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Тягар доведення наявності підстави й умов матеріальної відповідальності працівника лежить на власнику чи уповноваженому їм органі, тобто діє презумпція невинності працівника, у той час як у цивільному праві встановлена презумпція провини того, хто причинив шкоду.

Матеріальній відповідальності за трудовим правом притаманна така риса, як порівняння межі відповідальності з заробітною платою працівника. За загальним правилом розмір відшкодування збитку обмежується середнім місячної заробітком працівника.

У трудовому праві диференційовані види відповідальності в залежності від суб'єктів, умов заподіяння збитку, характеру майна тощо.

Відповідно до трудового законодавства розмір збитку, що відшкодовується, заподіяного з вини декількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, заробітної плати працівника, виду і межі матеріальної відповідальності кожного з цих осіб, тобто встановлюється дольова відповідальність. Солідарна відповідальність, як правило, не допускається; виключення встановлене для осіб, що заподіяли збиток злочинними діями. Для цивільного права характерно широке застосування солідарної відповідальності осіб, що заподіяли матеріальний збиток, при якій в залежності від волевиявлення потерпілого може наставати відповідальність усіх заподіювачів збитку спільно або кожного окремо. Особа, що відшкодувала збиток цілком, має право звернутися з регресним позовом до всіх інших осіб, за винятком тієї частки, що приходиться на нього самого.

Крім добровільного відшкодування збитку, передбаченого цивільним і трудовим правом, ці галузі по-різному визначають порядок стягнення збитку. У трудовому праві він більш диференційований: при обмеженій матеріальній відповідальності допускається утримання за розпорядженням власника частини заробітної плати працівника. За цивільним правом збиток стягується тільки шляхом звертання до суду.

Трудовим законодавством визначені більш короткі терміни для залучення до матеріальної відповідальності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 136 КЗпП для звернення власника чи уповноваженого ним органу в суд встановлений термін один рік із дня виявлення заподіяного працівником збитку. Термін позовної давності за цивільним правом дорівнює три роки. При стягненні обмеженої матеріальної відповідальності в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, згідно ст.136 КЗпП розпорядження власника чи уповноваженого ним органу повинне бути зроблено не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяного збитку і звернено до виконання не раніше семи днів