За нею було прямо визнане нормативне значення, оскільки за міністерствами та відомствами признавалося право опрацю-вання галузевих методик, котрі не суперечать названій Тимча-совій методиці. За тих часів Тимчасова методика мала всі ознаки нормативного акта, а відтак ії слід визнати такою, яка зберегла свою юридичну чинність в Україні.

Таким чином, визначаючи межі поняття прямої дійсної шко-ди неодержаним прибутком, який виходить за межі названого по-няття, необхідно вважати прибуток як його розуміють у ст. З Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". 

З урахуванням викладеного, до категорії прямої дійсної шкоди належать:

недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи чи в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків. Часто пишуть і говорять про те, що матеріальна відповідальність за не-достачу матеріальних цінностей можлива лише у випадку недо-стачі понад норми природних втрат. Це неправильно. Вся справа у тому, що це за втрати. Якщо вони дійсно природні, то притяг-нення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрати хоч і не перевищують межі природних не є природними, а спричинені діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе (звичай-но за умов, що власник доведе наявність відповідних юридичних фактів). Про недостачу йдеться в усіх випадках, коли працівник зобов'язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьо-му термін "недостача" не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей;

втрата матеріальних цінностей. Про втрату говорять тоді, коли працівник супроводжував матеріальні цінності у дорозі;

знищення матеріальних цінностей. Трапляються випадки прямого знищення працівниками матеріальних цінностей. Час-тіше знищення, як підстава матеріальної відповідальності, пов'я-зане з дією стихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил обумовлена виною працівника. Вогонь — це стихія. Та він може бути спричинений порушенням працівником правил пожежної безпеки. Коли зіштовхуються джерела підвищеної небезпеки, що рухаються, матеріальні цінності нерідко знищуються через дію природних сил. Але зіткнення, як правило, є результатом винних дій (бездіяльності) людей, котрі керували транспортними засо-бами чи іншими матеріальними цінностями;

пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість мате-ріальних цінностей, або сумі витрат на поновлення відповідних об'єктів);

зіпсуття матеріальних цінностей. Це — втрата матеріаль-ними цінностями їх споживчих якостей. Зіпсуття, зазвичай, ви-являється в очевидній втраті споживчих властивостей. Однак закінчення терміну реалізації медикаментних засобів, продуктів харчування, а також деяких видів промислових товарів теж по-винно розглядатися як зіпсуття;

неможливість стягнути матеріальні цінності, котрих не виста-чає, з постачальника, який передав матеріальні цінності з недоста-чею. Таке на практиці зустрічається часто, коли під час приймання продукції чи товарів від постачальника, приймання вантажів від органів транспорту викривається недостача. У подібних випадках одержувач, зазвичай, сплачує за матеріальні цінності постачальни-ку повністю. Недостача ж підлягає оформленню відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічно-го призначення та товарів народного споживання за кількістю, або відповідно до транспортного законодавства. Потім вартість матері-альних цінностей, яких не вистачає, стягується з постачальника (перевізника). Проте, при неналежному оформленні акта про прий-мання (недостачу) чи при порушенні порядку приймання мож-ливість стягнення з постачальника (транспортної організації) вар-тості матеріальних цінностей, яких не вистачає, втрачається. Ця вартість відноситься до категорії прямої дійсної шкоди і може бути стягнена з винних працівників у порядку притягнення до матері-альної відповідальності;

шкода, спричинена продажем товарів по заниженій ціні. Це може статися через помилку у застосуванні прейскурантів, не-правильно складену калькуляцію ціни тощо;

витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за господарськими договорами, на ко-ристь державного або місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена;

витрати, що сталися через надмірні виплати на користь пра-цівників (основної заробітної плати, премій, сум компенсацій, допомоги з державного соціального страхування, виплат у порядку по-криття шкоди, заподіяної працівникам під час виконання трудових обов'язків, тощо), за відсутності можливості стягнення цих сум з працівників, котрі безпідставно одержали відповідні суми. До кате-горії прямої дійсної шкоди відносяться і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;

сплачені на користь контрагентів за господарськими догово-рами, державного або місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Пленум Верховного Суду Ук-раїни у постанові "Про судову практику в справах про відшкоду-вання шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (п.4) звернув увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств в доход держави одержаного ними прибутку. На думку Пленуму, у даному випадку шкода належить до категорії неодержаного прибут-ку. Слід, проте, звернути увагу на ту обставину, що на користь дер-жавного бюджету може відшкодовуватись як такий, що підлягає одержанню (не одержаний підприємством прибуток), так і одержаний прибуток (неодержаний підлягає стягненню в доход бюджету у відповідних випадках з того суб'єкта, від якого його належало б одер-жати). Стягнення з працівника прибутку, вже отриманого підприє-мством, а потім через вину працівника стягненого з підприємства на користь бюджету, на наш погляд, не суперечить ст. 130 КЗпП;

виплати на користь інших суб'єктів у порядку покриття шко-ди, оскільки організація відповідає за шкоду, спричинену діями її працівників. Притягнення до мате-ріальної відповідальності при цьому можливе, коли дії працівни-ка кваліфіковані як невиконання або неналежне виконання тру-дових обов'язків;

нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість