Працівнику надається право добровільно покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації повністю чи част-ково. Проте навіть такий спосіб відшкодування шкоди не виклю-чає проведення службового розслідування, належного установ-лення факту заподіяння шкоди та видання за результатами службового розслідування наказу. У наказі винуватим особам може бути запропоновано добровільно покрити шкоду. Такий наказ і буде підставою для приняття касою підприємства грошових сум у поряд-ку покриття шкоди. У наказі може бути виражена згода власника на передачу працівником для покриття заподіяної шкоди рівноцін-ного майна чи полагодження пошкодженого, як це передбачено части-ною п'ятою ст. 130 КЗпП.

Проте покриття працівником прямої дійсної шкоди у доб-ровільному порядку шляхом передачі підприємству рівноцінно-го майна чи полагодження пошкодженого можливе тільки за зго-дою власника. Інакше кажучи, переважно формою покриття прямої дійсної шкоди є грошова форма. За згодою власника відшкодування може чинитися у формі, яка у цивільному праві на-зивається "в натурі".

Положення Кодексу законів про працю за аналогією слід застосовувати до випадків зворотної (регресної) вимоги держа-ви до посадових осіб місцевої державної адміністрації про відшко-дування шкоди, заподіяної державі в зв'язку з відшкодуванням за рахунок держави шкоди, що заподіяна незаконними рішення-ми голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих дер-жавних адміністрацій, діяльністю або бездіяльністю посадових осіб цих адміністрацій. Справа в тому, що відповідно до ст. 56 Конституції держава зобов'язана відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, завдану громадянам незаконними діями органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Держава, у разі відшкодування шкоди, одержує право регресної вимоги в роз-мірах і порядку, що визначаються законодавством (ст. 49 Закону "Про місцеві державні адміністрації"). Оскільки спеціальне за-конодавство з цього приводу не приймалось, на мій погляд, було б доцільно застосовувати в таких випадках за аналогією норми КЗпП про матеріальну відповідальність. 

2.3.Види матеріальної відповідальності 

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну. Деякі правознавці також виділяють: підвищену матеріальну відповідальність і відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

2.3.1. Обмежена матеріальна відповідальність.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шко-ди працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обме-жується розміром середнього місячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки при заподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, він буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відпо-відальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру серед-ньої місячної заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шко-ди, а якщо шкода виявлена після звільнення — дню звільнен-ня. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення матеріаль-них цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного за-робітку, але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних при-ладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користу-вання в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і збе-рігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необ-хідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріаль-них чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місяч-ного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.

До зайвих грошових виплат відносяться суми стягнених штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові в зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за зайве надані дні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям ма-теріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середнього місячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому за-гальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На керівних працівників може бути покладе-на матеріальна відповідальність у межах середньомісячної за-робітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку мож-ливість підприємство втратило.

Працівники, які