Контрольна робота з основ римського приватного права

ПЛАН

1. Особи в римському приватному праві

Той, хто здатний носити право, бути ноcієм права, визна-вався суб'єктом права, особою. Ця здатність — не природжена. біологічна чи якась інша властивість людини, а соціаль-не явище, наслідок соціально-економічного розвитку суспільства. Людина може бути наділена зазначеною здат-ністю, позбавлена її або обмежена в ній державою. Так, вільна людина, продана в рабство, позбавляється здатності бути особою Раб, звільнений з рабства, набуває здатності мати право.

У Римі суб'єктами права визнавалися тільки вільні люди. Раби є речі. Проте і вільні мали далеко не однакові права. Обсяг прав залежав від багатьох факторів (вони розгляда-ються далі). Здатність бути суб'єктом права, тобто правосуб'єктність, у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами): свободи, громадянства і сімей-ного стану За статусом свободи населення Риму поділялось на вільних і рабів; за статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, пере-фіни, вільновідпущеники і колони; за сімейним станом — глави сімейств та інші члени родини. Стани могли змінюва-тися (римський громадянин міг бути обернений в рабство або перегрій одержати статус римського громадянина тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність.

Стан свободи— це головний правовий стан - є свобода — певний мінімум прав, немає свободи — немає абсолютно ніяких прав. Тому зміни в стані свободи як найістотніші могли призвести до одного з двох наслідків: набуття свободи (раб, відпущений на волю); втрати свободи (вільна людина, продана в рабство).

Стан громадянства відносив вільну людину до однієї з вищезазначених груп. Зміна цього статусу приводила лише до зміни громадянства: латини, перегріни могли бути римськими громадянами і, навпаки, римський грома-дянин міг бути вільновідпущеником (через рабство). Ці зміни правового статусу називалися середніми і впливали лише на обсяг прав; перегрій, що став римським громадянином, набував більших прав, а римський громадянин, що втратив цей статус (але не свободу), певною мірою обмежувався в правах. Однак зміни в цьому статусі не призводили до повної втрати правосуб'єктності. Сімейний стан поділяв вільних на дві гру-пи: осіб свого права — глави родини та осіб чужого права (регвопа аііепі .іигік). Всі інші члени сім'ї — так звані підвладні, оскільки вони знаходили-ся під владою глави сімейства. Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного су-часному поняттю визначення правоздатності, хоча й корис-тувалися цим поняттям.

Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного су-часному поняттю визначення правоздатності, хоча й корис-тувалися цим поняттям. Правоздатність як здатність вільної людини бути носієм прав виникала з моменту її народження. Проте, як вважали римські юристи, в деяких випадках правоздатність може виникнути і до народження дитини. Юрист Павло зазначав:«Хто знаходиться в утробі, охороняється, нібито він знахо-диться серед людей, оскільки йдеться про вигоди самого плоду».

Отже, якщо батько дитини, що ще не на-родилась, помре, то при розподілі спадщини має бути вра-хована частка того, хто ще не народився. Моментом народження римські юристи визнавали відділен-ня дитини від утроби матері та її крик. У мертвої дитини правоздатність не виникала. Зрозуміло, правоздатність мог-ла виникнути тільки у вільнонароджених. З моменту народ-ження дитина є носієм прав; вона могла бути власником, суб'єктом інших цивільних прав, наприклад спадкоємцем тощо. Від її імені законними представниками здійснювали-ся будь-які цивільно-правові правочини. Правоздатність припинялася смертю людини. Римське пра-во прирівнювало до смерті продаж у рабство, полон, засуд-ження до тяжких видів покарання (довічна каторга). Якщо людина будь-яким чином отримувала знову свободу, її пра-воздатність відновлювалася, хоча і не завжди в попередньо-му обсязі. Правоздатність — це здатність бути носієм прав. У зв'язку з цим виникає запитання: носієм яких саме прав може бути людина? В принципі — будь-яких, але в даному випадку йдеться про зміст цивільної правоздатності, про те, з яких конкретних цивільних прав вона складалась. Правоздатність римського громадянина складалась з двох основних елементів: права бра-ти законний шлюб, в якому діти набувають статусу римського громадянина, і права торгувати, яке включало в себе право бути власником будь-якого майна, здійснювати будь-які цивільно-правові правочини (продавати, дарувати, здавати в найм, обмінювати тощо), бути спадкоємцем і спадкодавцем, вести цивільно-правові спори в суді тощо.

Повна правоздатність у вільної людини відповідно до римського права наставала за наявності певних умов: свобо-ди, римського громадянства і сімейного стану глави сім'ї.

Дієздатність — це здатність здійснювати юридично зна-чимі дії і відповідати за них. Римське право не мало визна-чення дієздатності, хоча широко користувалося цим понят-тям на практиці. На відміну від правоздатності, дієздатність наступала в людини не в момент її народження, а з досяг-ненням певного віку, коли вона ставала здатною правильно оцінювати свої дії, усвідомлювати значення їх і відповідати за вчинені правопорушення, тобто вільно виявляти свою волю. Дієздатність залежала також і від інших факторів — хвороби, вчинення поганих вчинків тощо. За віковим цензом дієздатність громадян поділялася на три групи. До першої належали діти до 7 років, що були абсолютно недієздатні, до другої - дівчатка з 7 до 12 років і хлопчики з 7 до 14 років, що були обмежено дієздатні. Вони могли здійснювати тільки