КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Правоволодіння чужим майном "

Зміст

Вступ

Речове право являє собою той фундамент, на якому будується правова система будь-якої країни. Через це зрозуміла важливість становлення речового права в європейських країнах і визначення параметрів його розвитку.

Речовим визначається таке право, за яким забезпечується задоволення інтересів управомоченої особи шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб. В свою чергу, речовим правом на чуже майно є таке право, яке істотно обмежує право власності особи, яка є власником цього майна, але не може замінити його. Речові права були надзвичайно обмежено розглянуті в Цивільному кодексі 1963 р.. Це зумовлено головним чином тим, що цивільне право всупереч його природі приватного права перебувало під значним впливом публічного права. Тому в цивільному законодавстві не дістало розвитку право забудови, не розглядалися як об'єкти цивільного обороту земля та інші природні ресурси, які визначалися виключно як об'єкти державної власності, регулювання такого складного і розгалуженого права, як право застави обмежувалося кількома статтями, інші речові права, крім права власності, не розглядалися зовсім.

Процес становлення речового права на чуже майно в сучасному українському суспільстві відбиває те суперечливе положення, у якому воно знаходиться, ті етапи розвитку, що проходить українська держава в процесі створення нової економіки і формування цивільного законодавства, характерного для правової держави. В даний час ми ще не маємо сталого законодавства, воно змінюється причому не завжди в одному напрямку. Цей процес повною мірою впливає і на становлення речового права взагалі або сприйняття правового регулювання речового права в суспільстві. Такий стан правової бази в економіці країни ніяк не йде їй на користь, воно потребує змін, причому швидких змін.

З 1 січня 2004 р. вступ у силу новий Цивільний кодекс України. Серед обставин, що визначають новий Цивільний кодекс України як найприоритетніший законодавчий акт, найголовнішими є такі.

По-перше, в Україні триває процес побудови правової держави та громадянського суспільства, економічною підвалиною яких може бути тільки ринкова економіка. Цивільний кодекс, що був прийнятий 1963 році, коли України входила до складу колишнього Союзу РСР, і економіка її базувалася на планово-адміністративних засадах, в основі своїй суперечив політичним та економічним реаліям сучасної України.

По-друге, у процесі приватизації державної власності, скинення державно-правових пут із діяльності колгоспно-кооперативних підприємств (що є неодмінною вимогою у створенні передумов для ринкової економіки та якісно нових економічних зв'язків) було видано велику кількість нормативних актів, часом недостатньо обґрунтованих і таких, що суперечать один одному. Це також потребує їх ґрунтовної кодифікаційної обробки.

По-третє, Україна, як відомо, ставши членом Ради Європи, взяла на себе забов'язання привести чинне законодавство, у тому числі й цивільне, у відповідність зі світовими стандартами. За забов'язаннями України, що виникають із її членства в Раді Європі, новий ЦК повинен був ухвалений ще у 1996 році. Потребує також врахування у нашому новому законодавстві досвіду кодифікаційної роботи зарубіжних країн із розвиненою ринковою економікою, у першу чергу - країн Європи. Тому прийняття нового Цивільного кодексу
України – це великий крок на шляху до побудови правової демократичної держави.

Об'єктом дослідження є регулювання речових прав на чуже майно.

Предметом дослідження є інститут володіння чужим майном.

Метою дослідження є вивчення права володіння чужим майном, зокрема, визначення історичного руху розвитку інституту володіння чужим майном та місця і ролі його в Україні, а також аналіз права володіння чужим майном за новим цивільним законодавством України.

1. Історичні аспекти виникнення інституту володіння чужим майном

1.1. Поняття речових прав на чуже майно

Ще в стародавню епоху цивільне право в галузі речових відносин не задовольнялося тільки однією власністю, і вже були відомі деякі права на чужі речі. Сутність прав на чужі речі полягала в тому, що суб'єкт цього права мав змогу користуватися нею. Але оскільки одним з істотних обмежень права приватної власності права приватної власності є права на чужі речі, які належали іншим особам, то, зрозуміло, особа, яка мала право на чужу річ, не могла володіти такими широкими повноваженнями, як власник.

Права на чужі речі інколи називалися ще спеціальними речовими правами. їхня специфіка полягає в тому, що право власника обмежується сервітутом, його обсягом. Власник може володіти, користуватися і розпоряджатися своїм правом , але в межах, які йому дозволяє сервітут. Другою особливістю є те, що коли об'єктом права власності є річ як така (res corporales), то об'єктом спеціального речового права є річ безтілесна (res incorporales). Третя особливість - вони не конкурували з правом власності, але могли його істотно обмежити. Більш того, права на чужі речі обов’язково передбачають наявність права власності на ту чи іншу річ. Лише за цієї умови можуть виникнути права на чужі речі, виходячи з того, що на нічию річ зазначене право виникнути не може. Не випадково вони називалися речовими обтяженнями", оскільки у відомому смислі як би " обтяжують" конкретну річ. Звідси з'являється необхідність визнання "право слідування" в якості складової частини обмеженого речового права, яке по загальному правилу не припиняє своєї дії (обмеження права власності) у зв'язку зі зміною власника обтяженої речі, а випливає за нею.

Інститут речових прав на чужі речі (майно) має свої характерні особливості, які відрізняють його від інших речових інститутів. Це речове право - абсолютне, виключне. Воно може бути припинене лише самим суб'єктом цього права або на підставі закону. Це право