та особа, яка проявила бажання привласнити річ собі яка не належить ні до чиєї влади.
Володіння і власність – це тотожні і водночас різні поняття. Володіння, як реальне володіння річчю і розпорядження нею. Якщо власник втратив володіння над річчю в результаті її викрадення то він міг подавати позов до суду для її повернення.
Власник є особа, яка має право володіння над речами. Володар – це особа, яка володіє речами без зв'язку та способів її отримання. Багато власників відмовляються від свого права власності. Власник не мав фізичного володіння над річчю в тих випадках, коли віддавав річ іншим особам для збереження та користування.
Володіння не мало нічого спільного з власністю. Значення володіння в цивільному праві зводилося до :
володіння річчю є необхідною умовою для того, щоб власник міг користуватися своєю власністю.
володіння у римському праві є складовим елементом майже всіх способів набуття права власності.
володіння річчю само по собі незалежно від права власності на неї, часто користується юридичним захистом.
Римське право розрізнялося на декілька видів володіння:
Цивільне володіння (possessio civile) – цей вид володіння з’явився тоді, коли не було права власності на землю. Оскільки земля вважалася спільним майном для всіх громадян Римської імперії, то було дозволено захоплювати пустуючі або покинуті ким-небудь землі для подальшої обробки. Вважалося, що домовласник захоплюючі землю володіє нею для своєї сім’ї. В законі XII таблиць вказувалося, що володар землі обробляючи її протягом двох років перетворюється у власника землі.
Законне володіння – це володіння, яке виникло з цивільного володіння.
Похідні володіння. З появою права власності з’являється і цей вид володіння який являє собою договір який створюється власниками (договір збереження, договір доручення).
Цивільне володіння, яке має тільки юридичну основу. Таке володіння одержання речі шляхом крадіжки римські юристи називали, як не добросовісне. Добросовісне володіння мало місце тоді, коли володар речі не знав і не повинен знати, що не має права правомірного володіння (крадена річ куплена на базарі). Недобросовісне володіння – це коли володар знає і повинен знати, що він не має права володіння на цю річ (злодій).
Володіння встановлювалося завдяки суб'єктивному і об'єктивному елементам.
Об'єктивне володіння – це суб'єкт, особа здатна отримати для себе майнове право. Предметом володіння могли бути тілесні речі і речі які знаходилися знаходились в громадському володінні.
Суб'єктивне володіння: для його з’ясування (намір володіти річчю для себе) необхідно з'ясувати основу з якої виникло дане володіння (купівля речі).
Володіння могло бути придбане через представника, тобто осіб які придбали володіння від імені набувача. Для цього потрібні наступні умови:
1. Представник (покупець) повинен мати повноваження придбання володіння для іншої особи.
2. Представник повинен мати намір набути річ не для себе, а для одержувача.
3. Представник повинен одержати річ у свою фактичну владу.
Для недобровільної втрати володіння достатньо було втратити фактичне володіння над річчю. При добровільному припиненні володіння вимагалася втрата обох елементів :фактичного панування і намірів: а) трата фактичного володіння річчю передбачає тривалу втрату володіння над річчю; б) смерть володаря припиняє володіння над річчю.
Захист володіння здійснюється не в формі судових розборів, а за допомогою преторських наказів (interdict), які давали хід особливому інтердиктному виробництву. Захист адміністративними поліцейськими засобами давав можливість показувати, що володіння – це речове право, яке належить суб’єкту права як повноправному члену публічного суспільства. Характерною рисою інтердиктного захисту є неможливість при спорі про володіння піднімати питання про право на володіння. Претор встановлював факт володіння і факт порушення. Рішення претора було неостаточним, незгодна сторона могла оспорювати це рішення. Захист володіння носив попередній (провізорний) характер.
Особа, яка програла спор могла пізніше пред'явити до відповідача винидикаційний позов. Довівши своє право власності на річ, ця особа отримувала річ з рук того, хто виграв в попередньому спорі, фактичного володаря.
Преторський захист, який був оснований на виявленні фактів володіння і його порушення в римському праві носили назву петиторного захисту (petitorium) Підопригора О.А. Захист володіння за римським правом // Право України. — 1999. - № 8. – с. 32..
Для захисту володінь використовувалися такі групи володарських інтердиктів.
1. Інтердикти спрямовані на утримання суттєвого володіння. В цю групу входили два види інтердиктів:
а) для утримання володіння нерухомими речами;
б) інтердикти про повернення насильно або таємно викраденої речі. Ця група включає в себе інтердикт захисту володаря нерухомістю, яка була насильно відібрана.
2. Інтердикти про встановлення володіння вперше. Крім того існували інтердикти, котрі були спрямовані на захист добросовісного володіння так званий публіціанський позов. Це інтердикт для утримання нерухомими речами застосовувався у випадках :
а) він вирішував питання про наявність існуючого стану речі і закріплював його стан. Наприклад при виникненні спорів про право на земельні ділянки часто виникало питання – хто власник, а хто просто володар. І це питання фіксувалося у преторські формі.
б) такий інтердикт в декотрий випадках зобов'язував володаря передавати все не володіючій стороні.
в) цей інтердикт, що розглядався носив характер історичного позову. Це мало місце тоді, коли якась особа зазіхала на володіння іншої особи, перешкоджаючи власнику здійснювати своє право (сусід викинув сміття на сусідню земельну ділянку).
Інтердикт для утримання володіння рухомими речами представляв захист тієї сторони володіння, яка протягом року продовжувалась за часи більше.
Обидва інтердикти є заборонними і двохсторонніми. Інтердикт для захисту володаря нерухомого майна насильно позбавленого володіння, представляє юридичному володарю нерухомості насильно позбавленого володіння. Основним для цього інтердикту могло бути насильство над володарем або його представником. Насильство проявляється