на конфіденційну і таємну). Згідно з вимогою ст. 37 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, що містять інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею; конфіденційну; про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголос може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи; інформацію, що стосується особистого життя громадян; документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, з процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю; інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими актами; інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.
Користування правом свободи шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність, пов'язані з деякими конституційними обмеженнями, які необхідні (ч. 3 ст. 34) [9, с. 91-92]. Так, зокрема, Кримінальний кодекс встановлює відповідальність за розголошення відомостей, які відповідно до Закону України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 р. становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі.
2. Право на особисте (приватне) життя
Сфера особистого життя людини і власне відносини між людьми лише незначною мірою регулюються нормами права. Поведінка людей у цій сфері визначається головним чином особливостями їхньої психології та існуючими в суспільстві нормами моралі. Це зумовлено не тільки труднощами формалізації в нормах права міжособистісних відносин, які будуються на почуттях дружби, любові, поваги чи презирства тощо, а й тим, що за своєю природою людина, крім публічно значущої діяльності (державна служба, участь у політичному житті тощо), існує як індивід, якому необхідна визначена незалежність від суспільства, держави, інших людей. [2, с. 44-45]
Однією з гарантій такої незалежності і є передбачене ст.32 Конституції України право на невтручання у сімейне й особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією.
Винятковий характер такого захисту зумовлений повагою до людини як найбільшої соціальної цінності, що панує у демократичних державах. Кожна людина унікальна, індивідуальна, є суб'єктом безлічі неформальних зв'язків, носієм приватних інтересів, яга є її особистою справою [4, с. 94-95].
Гарантуючи невтручання в особисте й сімейне життя особи, держава забезпечує тим самим можливість з боку кожного контролювати інформацію про себе, про свою родину, припинити розголос небажаної інформації. Тобто у сфері особистого життя відносини між людьми та державою будуються на принципах моральності. Гарантія невтручання в особисте і сімейне життя - це гарантія на особисту і сімейну таємницю, на забезпечення можливості перебувати у стані відносної незалежності від держави й суспільства. Посилання на те, що держава гарантує невтручання в особисте і сімейне життя особи крім випадків, передбачених Конституцією України, цілком виправдане [11, с. 164-165]. Виняток може мати місце лише тоді, коли поведінка особи суперечить за кону і громадській моралі, прикладом чого може бути систематичне здійснення у сім'ї насильства над дитиною, її експлуатація (ст. 52).
Стаття 32 Конституції складається з чотирьох частин, які зорієнтовані на конституційне врегулювання різних життєвих ситуацій, пов'язаних із захистом особистого і сімейного життя людини. Вона забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; проголошує право кожного громадянина ознайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях з відомостями про себе; гарантує судовий захист права на спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї.
Поняття інформації про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї. Основними даними про особу є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Конфіденційна інформація за своїм правовим режимом - це інформація з обмеженим доступом, що містить відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб. Кожен, хто володіє інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, що є предметом його професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного, особистого та сімейного інтересу, і при цьому не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначає режим доступу до неї. Тому обмеження щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу (без її згоди), про які йдеться у ч. 2 ст. 32 Конституції, слушні, адже йдеться про права особи, можливі подробиці її інтимного життя, інформацію, розголошення якої може негативно вплинути на спосіб існування людини, її родинний стан та багато інших чинників. Тільки згода самої особи дає можливість розпоряджатися інформацією про неї, за винятком випадків збирання інформації при проведенні слідства, дізнання та оперативно-розшукових заходів [10, с. 23-24].
Серед конфіденційної інформації особливе значення має інформація професійного характеру. В чинному законодавстві передбачені суворі обмеження, що стосуються цієї інформації та засобів її розголошення.
Наприклад, у ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. зазначено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і