План

Вступ

Актуальність теми дослідження. Право як категорія філософії і теорії, котра наповнена реальним змістом, виконує інструментальну роль. Можна вести довгу дискусію про те, що є право, яку реальність воно відображує, можна по різному переосмислювати походження права, розходитись в думках на сутність і призначення права, але якщо питання ставиться в практичній плоскості, потрібно шукати єдину точку відліку, єдиний погляд, єдину позицію. Справді, якщо юрист – практик звертається до права для винесення правильного рішення, якщо право дозволяє виявити та спільно вимірити дії громадян та посадових осіб, якщо це спільний масштаб поведінки, то повинна бути повна спільна точка опору хоча б в одному – до яких джерел потрібно звертатись, з яких джерел потрібно брати рішення.

Право втратило б свою цінність, перестало б виконувати свою роль по стабілізації та впорядкуванню суспільних зв’язків, якби розумілись всіма по різному.

Тому знайти точку відліку теорії права, а отже усіх правових наук є необхідною (але не достатньою) умовою, для вивчення юриспруденції.

Об'єкт дослідження – юриспруденція, її основні – базові положення, що стосуються поняття права, держави.

Предмет дослідження – право і держава взагалі, та їх обов’язкові характеристики: ознаки, принципи, зв’язок права з державою, їх розвиток у історичному ракурсі.

Мета роботи – з’ясувати співвідношення права і держави. Вивести із цього основні ознаки права, паралельно роблячи аналіз головних конкуруючих класифікацій. Виявити принципи права, які є необхідною (але не достатньою) вимогою для правової держави. Підтвердити цей зв’язок теоретичними викладками.

Метод дослідження – Теоретико-методологічною основою дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, призначених для отримання достовірних об’єктивних результатів.

Методологічною базою дослідження є комплекс методів збирання, аналізу та обробки фактологічної та емпіричної інформації, серед яких: методи загальнонаукового, системно-теоретичного, експериментального дослідження, порівняльно-ретроспективного, структурно-функціонального та конкретно-історичного аналізу зарубіжних і вітчизняних джерел щодо права взагалі, та його обов’язкових характеристик: ознак, принципів, зв’язку права з іншими суспільними явищами.

За результатами дослідження сформульовані концептуальні у теоретичному плані і важливі для теорії права положення і висновки, які запропоновані особисто і виносяться на захист.

Сформульовані в дослідженні як теоретичні, так і практичні результати, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані в:

1.Поняття та основні ознаки права

1.1. Поняття права

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлені або санкціоновані державою і забезпечуються всіма доступними їй примусовими заходами.

Кожне право як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи іншу норму, треба знати, що вони об’єднуються не за випадковими ознаками, – між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто виступає у ті відносини, що ним регулюються.

Право має загальнообов’язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматися як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об’єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб’єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов’язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосування у випадках порушень велінь, що містяться в нормативних приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.

Право стає обов’язковим лише тоді, коли воно видається чи санкціонується уповноваженим на те суб’єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених термінів, що пред’являються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих правових нормах зразків поведінки, а з іншого – відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави – це система загальнообов’язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв’язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної сатини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві.

Сутність права полягає у тому, що воно є регулятором суспільних відносин та виступає критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об’єднань.

З таких позицій право поділяють на: права людини; права об’єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему. Система права – це внутрішня форма