від верховенства держави над громадянським суспільством. І навпаки, переходимо до нових принципів: пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, верховенства громадянського суспільства над державою, верховенства правових законів над політичною і фізичною силою держави, різноманітність і рівноправність різних форм власності; свободи підприємницької діяльності, пріоритету прав і свобод людини над правами держави, а ще точніше паритету прав і обов’язків держави і особи.
Принципи права – це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.
У сучасній юридичній літературі визнають принципи: демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загально правові, міжгалузеві принципи та принципи інститутів права.
Принципи права, як керівні юридичні вимоги, відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і направляють правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні кваліфікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві та принципи інститутів права.
Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.
Такими принципами є: закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основина прав; юридичну рівність однойменних суб’єктів у всіх правовідносинах; верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави; взаємопов’язаність юридичних прав та обов’язків; регулювання поведінки людей та їх об’єднань за загально дозволеним типом правового регулювання: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”; діяльність органів і посадових осіб повинна регулюватися за принципом: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”; чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею всіх своїх обов’язків; правосуддя здійснюється тільки судами і повинно бути найефективнішою гарантією прав людини; юридична відповідальність людини має бути лише за її винну протиправну поведінку; в суспільстві повинен діяти принцип презумпції невинності особи.
Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.
Приміром, рабовласницьку типові права притаманні такі принципи: тісне переплетення норм права з родоплеменнимим звичаями; вплив релігії на формування права; невизнання рабів суб’єктами права; яскраво виражений класовий характер чинного права; охорона приватної власності й тяжкі покарання за замах на рабовласницьку власність; відсутність чіткого формування складів злочинів і широке свавілля судді.
Феодальний тип права базувався на таких принципах: право привілеїв, що мало становий характер; відкрите право застосування сили (кулачне право); партикуляризм, тобто роздрібненість права; наявність канонічного (церковного) права, що мало юридичну силу; жорстокість і широка можливість судової розправи.
Особливості сучасних перехідних типів правових систем полягають у поступовому втіленні загальнолюдських цінностей, що відображені в загальнолюдських принципах права.
Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах. До них відносять, наприклад, такі: принцип демократизму; принцип законності; принцип гуманізму; принцип рівності всіх перед законом; принцип взаємної відповідальності держави та особи.
Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності.
Принципи інститутів права – це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип неприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності.
Формування та розвиток громадянського суспільства та політичних інститутів відбувалися одночасно та у тісному зв’язку, при цьому відокремлювання тих чи інших інститутів супроводжувалося розмежуванням громадянського суспільства та політики як самостійних частин суспільства.
Про нерозривний зв’язок громадянського суспільства та правової держави говорить існування ряду інститутів, які можна віднести як до політичної сфери, так і до громадянського суспільства.
Система цих органів та інститутів, які гарантують й охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства, – це і є правова держава. Така держава ґрунтується на принципах верховенства права, дотримання закону, поважання особистості й недоторканості її прав, свобод та законних інтересів. Це держава, в якій панує закон, єдиний для влад усіх рівнів, партій та громадських організацій, посадових осіб й окремих громадян. Існування людей у такій державі ґрунтується не на простій опіці з боку держави, а на захищеності законом, коли не держава нав’язує громадянину права та обов’язки, а громадянин дотримується встановлених державою правил через те, що вони відповідають його особистим інтересам.
2. Поняття держави
В колишньому СРСР вживався термін (лозунг): “Держава – це ми”. Державу ототожнювали з усім народом . Хоча народ і громадяни дуже тісно пов’язані з державою, але ототожнювати їх неправильно. В.І Ленін ототожнював державу з машиною для придушення одного класу іншим. Для певних історичних періодів такі порівняння можливі, особливо коли існують авторитарні або диктаторські режими. В даних порівняннях виражається суть держави, а не її поняття і визначення.
Науковий підхід до визначення поняття держави, як і будь-якого іншого поняття, вимагає відмежовувати одне поняття від іншого або від аналогічних соціальних явищ. Такими аналогічними або близькими соціальними явищами є родове і громадське суспільство, політичні партії, релігійні і громадські організації, колонії, напівколонії, домініони, мафіозні організації.
Держава від усіх цих соціальних явищ відрізняється так ми найбільш важливими ознаками: особливим апаратом публічної влади; територіальною ознакою; суверенітет публічної влади; наявність законів, які видає держава; стягування податків, правом взяття кредитів і замів.
В родовому суспільстві не було особливого апарату публічної влади, оскільки управління здійснювалось всіма членами роду або Радою старійшин