Одним із напрямків вирішення цієї проблеми на користь громадського суспільства є розширення місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Україні - це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази - Закон України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” від 7.12.1990 року зі змінами та доповненнями на 17.03.2003рік; а також Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року.. Місцеве самоврядування здійснюється як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад - Ст. 104, Конституція України 1996 року. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року визначає його як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Отже сучасне законодавство України розширює можливості самоврядної діяльності громадян, що дає змогу поєднувати реалізацію державних функцій як державними організаціями, так і самоврядними структурами на місцях.

Теорія держави аналізує лише основні функції держави. Всі основні функції держави можна класифікувати за такими критеріями: залежно від поділу влади – законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові і контрольно-наглядові. Всі вони забезпечують функції управління суспільством і державою; залежно від їх ролі в суспільстві – основні і другорядні; залежно від сфери впливу і здійснення – внутрішні і зовнішні; залежно від сфери суспільно життя – економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні; залежно від терміну виконання – постійні і тимчасові.

Всі функції держави діалектично розвиваються, основні стають другорядними (неосновними), і навпаки, одні зникають і з”являються нові, яких раніше не існувало Правознавство/ за ред.Копейчикова В.В. – К.,1998 рік.

Основні функції – найбільш загальні та важливі комплексні напрямки діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції : оборони; підтримання зовнішніх відносин; охорони правопорядку; інформаційну; економічну; екологічну; соціальну; культурно-виховну та ін.

Неосновні функції – напрямки діяльності держави зі здійснення контрольних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом; матеріально-технічне забезпечення та управління майном;забезпечення реалізації бюджетної справи та бухгалтерського обліку; правосуддя і юридичній функції; пошук, збирання й розповсюдження необхідної для управління інтелектуальної інформації тощо.

Внутрішні функції – такі напрямки діяльності держави, в яких конкретизуються внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадського суспільства. До внутрішніх відносять функції: економічну; культурно-виховну; охорони й захисту всіх форм власності; соціального обслуговування населення; екологічну; охорони правопорядку, прав і свобод людини і громадянина та ін.

Більшість держав при захисті прав і свобод людини і громадянина користуються наступними положеннями: кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність; всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації; кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту; кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом; ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції Кримінальний Кодекс України 2001року або на його честь і репутацію; кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань; кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави Конституція України 1996 року; кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну; кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів Загальна Декларація прав людини 10 грудня 1948 року.

Держави соціально-демократичної орієнтації мають відповідні внутрішні напрямки (функції) своєї діяльності. Основи держави і права / за ред.Колодій А.М., Олійник А.Ю. – К.,1997

У гуманітарній сфері – це : забезпечення прав людини і громадянина; охорона навколишнього природного середовища; забезпечення охорони здоровся, матеріальне та інше соціальне забезпечення нормальних умов існування людини; організація освіти, виховання,