Право співвідноситься і з політикою, а саме: право залежить від політики і насамперед від керівної частини суспільства, що має державну владу; право є формою вияву політики вказаної частини суспільства; в праві відображується тільки та політика керівної частини суспільства, до якої вона прагне, якій може надати загальнообов’язковість за допомогою держави та інших суб’єктів політичної системи суспільства; право є концентрованим виразом політики тієї частини суспільства, що здійснює керівництво; політика в праві формується у вигляді конкретних прав і обов’язків людини і громадянина; політика, з свого боку, залежить від права, оскільки право є засобом декларування, здійснення і гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних програм чи їх положень.

Спеціалісти вважають, щоб визначити суть держави і права, потрібно визначити або відповісти на два питання: чиї, якого класу, соціальних груп виражаються інтереси в праві і законодавстві, і чиї інтереси вони захищають? Визначаючи суть буржуазного права, Маркс і Енгельс в “Маніфесті Комуністичної партії” писали, звертаючись до класу буржуазії, що ваше право є не що інше, як воля вашого класу, яка обумовлена матеріальними умовами життя класу. Це стосувалось до моралістичного розвитку капіталізму, оскільки суть права в різні епохи змінюється.

Суть права в значній мірі залежить від форм правління і політичного режиму. В умовах диктатури або панування якогось одного класу виражає інтереси певного класу або правлячих груп, партій тощо. При переході до демократичного суспільства право і законодавство втрачають свої функції придушення і насильства, вираження волі одного класу. В умовах правової держави і громадянського суспільства право виражає інтереси різних класів, соціальних груп шляхом досягнення соціального компромісу.

В останні роки визначити суть права в Україні досить важко, оскільки в умовах переходу до нової економічної системи право виражає інтереси різних соціальних груп населення. Щоб правильно відповісти на це питання, потрібно проаналізувати всю систему права і законодавства і практику його реалізації. Крім того, може існувати не одна суть права, а суть першого, другого і третього порядку.

Роль права в громадянському суспільстві й здійсненні політичної влади залежить від взаємозв’язку держави і права. Як уже було зазначено, право (як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають одночасно і тісно взаємозв’язані.

У реалізації своїх функцій держава використовує правові й не правові форми та методи. Таким чином, як держава, так і право відіграють певну роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади.

Висновки

Отже, єдиного визначення поняття “права” не має, а тому у теорії найбільше прийняття належить наступним:

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлені або санкціоновані державою і забезпечуються всіма доступними їй примусовими заходами;

Право, як волевиявлення держави – це система загальнообов’язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв’язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної сатини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві.

З наступними ознаками:

1.право має загальнообов’язковий характер,

2.право нерозривно зв’язане з державою, яка може надавати конкретним приписам загальнообов’язковості,

3.виконання вимог правових приписів у разі необхідності забезпечується застосуванням державними органами відповідних санкцій до суб’єктів, які їх порушують.

Існує звичайно і інша класифікація ознак права, яка також використовується: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв’язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об’єктивний характер побудови системи права.

Система права не може існувати, якщо вона не буде мати у своїй основі принципи, як керівні юридичні вимоги, що відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і направляють правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні кваліфікації принципів права, головна з яких: поділ на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві та принципи інститутів права.

Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. Принципи інститутів права – це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип неприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності.

Формування та розвиток громадянського суспільства та політичних інститутів відбувалися одночасно та у тісному зв’язку, при цьому відокремлювання тих чи інших інститутів супроводжувалося розмежуванням громадянського суспільства та політики як самостійних частин суспільства. Процес формування правової держави характеризується певною ознакою – рухом людства до свободи, усвідомленим намаганням обмежити державу, змусити її поважати закони та захищати честь і гідність людини як найвищу цінність.

Отже поняття “принципів права”, “ознак права” тісно пов’язані з поняттям “правової держави”. Адже вони, ці поняття, мають виражати собою та своїми діями, головні складові правової держави.

Похідними від головних ознак правової держави є: вибірність головних органів держави та посадових осіб, їх відповідальність перед виборцями; підконтрольність та відповідальність органів (та службовців) держави, що формуються шляхом призначення, перед вибірними закладами; гласність у діяльності держави тощо.

Таким чином, можна розглядати співвідношення економіки, політики і права в суспільстві.

Роль права в суспільстві передусім виявляється у співвідношенні його з економікою: виробничі відносини в економіці об’єктивно визначають, яким повинно бути право; економіка визначає право не безпосередньо, а через інші соціальні явища; право, в свою чергу, також впливає на економіку.

Держава виконує свої