які встановлюють порядок поводження людей з штучними або природними об'єктами, а також явищами природи, представниками тваринного світу тощо. Слід також брати до уваги, що деякі технологічні вимоги за різних обставин набувають суспільного значення і тому закріплюються не тільки в технічних, але й соціальних нормах. Наприклад, правила безпечної поведінки людей у місцевостях, що потерпіли від епідемії або радіоактивного забруднення, мають медичний характер. Але з метою більш ефективного впливу їх на повсякденну поведінку людей ці правила відтворюють в актах, що мають юридичне значення (інструкції, накази). А відтак, такі правила набувають властивостей соціальних норм [5, с. 23-24].
Соціальні норми формуються і утверджуються різними шляхами, але загальним є те, що вони відображують досвід різних варіантів поведінки суб'єктів у тих чи інших ситуаціях. При цьому в соціальній нормі закріплюється той варіант поведінки, що гарантує найкращий результат або завдає найменшої шкоди. Отже, соціальна норма, що регулює поведінку людей у суспільстві, — це своєрідний результат пізнання і переробки у свідомості людей відповідного досвіду поведінки, через який визначається той її" варіант, що найшвидше веде до бажаних успіхів.
Соціальні норми здебільшого зорієнтовані на інтереси пануючих верств населення. Останні свідомо і цілеспрямовано заохочують формування і забезпечують всіма належними засобами дотримання цих правил поведінки відповідно до їх потреб. Класовий характер мали, наприклад, конституційні норми багатьох держав на певних етапах їх розвитку. За цими нормами прямо (як у Конституції РСФСР 1918 p.) чи приховано, за допомогою встановлених різного роду цензів (конституції більшості держав світу до 50—60-х років XX ст.), не допускалися до участі у діяльності державних органів опоненти пануючого на той час класу [6, с. 15-16].
Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми являють собою єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи [2, с. 56-57].
Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.
Класифікувати соціальні норми можна за різними критеріями [5, с. 34-36].
Види соціальних норм за сферами дії:
економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;
політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;
релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;
екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.
Види соціальних норм за регулятивними особливостями:
норми моралі;
норми-звичаї;
норми права;
корпоративні норми.
Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин. Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими).
Мораль — система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.
Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Моральним є те, що приносить людям добро. І навпаки — дії, що тягнуть за собою зло, оцінюються як аморальні. Мораль охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право та ін. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування [7, с. 167-168].
Як одна з форм суспільної свідомості і система правил поведінки моральні настанови можуть бути класове обумовленими. Саме тому одне і те саме явище з погляду різних класів або суспільних груп може мати різну моральну оцінку. Наприклад, таке явище, як безробіття, з позиції підприємця — моральне явище, що приносить йому добро. Адже воно забезпечує ринок надлишками робочої сили, дає можливість зменшувати розміри оплати праці робітників і тим самим збільшувати свої прибутки. У той же час з погляду робітників безробіття — зло, бо воно знецінює їх робочу силу, позбавляє засобів до існування.
Слід мати на увазі, що у суспільстві сформувались і моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням цивілізації, зокрема, — це турбота про старих, надання матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.
Частиною загальноморальних норм виступає релігійна мораль, низка вимог якої ("не убий", "не вкради" і т. ін.) належить до загальнолюдських цінностей і становить основну частину практично всіх моральних систем, а в деяких
випадках — основу правових та судових систем (закони шаріату в мусульманських країнах).
Норми моралі як засіб регулювання поведінки людей у суспільстві характеризуються помітною залежністю від суб'єктивного чинника. Адже поняття добра або зла визначаються внутрішніми переконаннями людини, її почуттями сумлінності, совісті,