Вказівки керівника слідчого відділу у кримінальній справі даються в письмовій формі та є обов'язковими для виконання. Оскарження їх прокурору не зупиняє їх виконання за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України. Ці повноваження не зовсім узгоджуються з процесуальним статусом самостійності та незалежності
слідчого [20, с. 78-81].

У начальника слідчого підрозділу залишається багато повноважень, які можна використати і на користь слідства, і навпаки. На мою думку, право на вилучення та передачу справи від одного слідчого іншому можна надати начальнику слідчого підрозділу, але прийняття таких рішень має здійснюватись з винесенням мотивованої постанови, а слідчому при цьому слід надати право оскаржувати таку постанову прокуророві.

На практиці трапляються й інші проблеми. Наприклад, начальник слідчого підрозділу дає вказівки, які неможливо виконати. Їх невиконання, в свою чергу, є підставою для повернення справи на додаткове розслідування. Як наслідок — після неодноразових направлень справи на додаткове розслідування та в зв'язку із закінченням терміну слідства справи закриваються, а законні права та інтереси певних учасників процесу фактично ігноруються.

Складається дуже небезпечна ситуація, коли начальник слідчого підрозділу має адміністративну владу (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання та просування слідчого по службі, звільнення його з роботи) та наділений правом процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ. Це може позначитися на якості слідства. З урахуванням розширення судового контролю та збереження прокурорського нагляду за діяльністю слідчого, функції начальника слідчого підрозділу варто переглянути.

Процесуальний контроль та нагляд за законністю при проведенні досудового слідства мають здійснювати лише особи, для яких слідчий — не підлеглий. Адміністративна влада не повинна поєднуватись з функцією слідства, контролю чи нагляду в одній особі. Реалізація загальної ідеї правової держави — розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову — стосовно статусу слідчого вимагає відокремлення адміністративно-розпорядчих повноважень від функції слідства, прокурорського нагляду та процесуального контролю. Функцію процесуального контролю начальником слідчого підрозділу, на думку В.М. Тертишника [24, с. 40-41], слід скасувати взагалі.

Висновки

У загальному комплексі взаємозалежних заходів, здійснюваних різними ланками державного і суспільного механізму розслідування злочинів і правопорушень, важливе місце посідає процесуальний статус слідчого у кримінальному процесі.

Успішна діяльність слідчого по розслідуванню скоєних злочинів та провадженню слідства на сам перед залежить від правового регулювання статусу слідчого та його повноважень і функцій.

У курсовій роботі досліджені та проаналізовані процесуальні права та обов’язки слідчих незалежно від їх відомчої приналежності, тому, що вони ведуть розслідування у одному процесуальному порядку. Кожен слідчий зобов'язаний у випадку виявлення ознак злочину порушити та прийняти справу до свого провадження.

На цьому етапі кожен слідчий повинен прийняти заходи щодо розкриття злочину, встановлення об’єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодуванню заподіяної злочином шкоди, забезпечити правильне та неухильне виконання закону.

Щодо реалізації слідчим своїх прав та обов’язків, відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України слідчий наділений широкими процесуальними повноваженнями. А саме, слідчий при провадженні досудового слідства самостійно приймає рішення про напрямок слідства і проведення слідчих дій, за виключенням випадків, коли законом передбачені рішення суду або отримання санкції прокурора. Слідчий несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.

При провадженні слідства, слідчий тісно взаємодіє з органами дізнання і має право давати доручення та вказівки органам дізнання, щодо проведення розшукових та слідчих дій.

Постанови слідчого, що винесені відповідно до законодавства по кримінальній справі, що знаходиться у його провадженні, є обов’язковими для виконання усіма підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форми власності, а також службовими особами і громадянами.

Аналізуючи процесуальний статус слідчого у кримінальному процесі треба виділити перш за все, що діяльність слідчого обов’язково повинна носити правовий характер, не допускати порушень законності, реалізовувати усі демократичні принципи кримінального процесу, забезпечувати права та законні інтереси учасників кримінального процесу, сумлінно ставитися до своїх службових обов’язків

Дотримання законності – найважливіший фактор у процесуальній діяльності слідчого. Ніщо так не ображає і не принижує людину, ніщо так не викликає такої гіркої образи, як несправедливість, беззаконня, необґрунтовані обвинувачення. Служіння закону – це найважливіше завдання слідчого у кримінальному процесі.

Але треба виділити ще такий важливий фактор щодо організації процесуальної діяльності слідчих – це законодавчо-нормативна база. У своїй процесуальній діяльності слідчий керується положеннями, що встановлені чинним Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України, Постановами Кабінету Міністрів, Наказами Міністерства внутрішніх справ та іншими нормативними актами.

Та серед цих нормативних актів не можна виділити жодного, щоб регламентував процесуальний статус та діяльність слідчого. Потрібен новий закон, у якому б закріплювалися правові основи діяльності слідчих, обов’язки і права слідчих, гарантії процесуальної діяльності слідчих та інші питання, що могли б значно конкретизувати і окремо виділити слідчого, як суб’єкта кримінального процесу.

Список використаної літератури