Цивільно-правові угоди в нотаріальній практиці України

ПЛАН

Вступ

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Цивільним кодексом України встановлено ряд договорів, які вимагають обов’язкового нотаріального посвідчення.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (далі - державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (далі - приватні нотаріуси).

Відповідно до Закону України "Про нотаріат", Цивільного та Сімейного кодексів України державними нотаріусами вчиняються такі нотаріальні дії:

1) посвідчуються правочини (договори, заповіти, довіреності, шлюбні договори та ін.);

2) уживаються заходи до охорони спадкового майна;

3) установлюється опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме;

4) видаються свідоцтва про право на спадщину;

5) видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

6) видаються свідоцтва про посвідчення та про прийняття на зберігання секретних заповітів;

7) видаються свідоцтва виконавцям заповіту;

8) оголошуються секретні заповіти;

9) видаються свідоцтва про придбання майна з публічних торгів (аукціонів);

10) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах держнотконтори, приватного нотаріуса;

11) накладається заборона відчуження житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого та рухомого майна, майнових прав;

12) засвідчується правильність копій (фотокопій) документів і виписок з них;

13) засвідчується справжність підпису на документах;

14) засвідчується правильність перекладу документів з однієї мови на іншу;

15) посвідчується факт, що фізична особа є живою;

16) посвідчується факт перебування фізичної особи в певному місці;

17) посвідчується тотожність фізичної особи з особою, зображеною на фотокартці;

18) посвідчується час пред'явлення документів;

19) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

20) приймаються у депозит грошові суми та цінні папери;

21) вчиняються виконавчі написи;

22) вчиняються протести векселів;

23) пред'являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків;

24) вчиняються морські протести;

25) приймаються на зберігання документи;

26) засвідчується справжність електронного цифрового підпису на документах (за наявності технічної можливості роботи з електронними документами).

Законодавством України на нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій.

1. Поняття угод в цивільному законодавстві України

Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні ЦК УСРР 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні навіть ЦК 2003 р. не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець обмежився лише вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст.626 ЦК 2003 р. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явите: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення втілюється.

При цьому найважливішим значенням терміна "договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначити сутність, значення і характерні ознаки договору. Тому найбільш вдалим видається визначення договору як домовленості двох або кількох суб'єктів, спрямованої на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.

Звідси випливає, що характерними ознаками договору як юридичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.

Сутність, а також значення цивільно-правового договору найбільш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

Програмно-координаційна функція означає, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін.

Гарантійна функція зводиться до залучення з метою, стимулювання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму.

Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування збитків тощо.

Називають також інші функції договору. Наприклад, відзначається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворіше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму, що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.

Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, передумовою і умовою існування ринкової економіки.

Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: "Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості .

Звідси випливає, що свобода договору означає:

1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учасники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних