.

Медична підстава застосування примусових заходів ме-дичного характеру полягає в тому, що ці заходи за своїм змістом є лікувальними, хоча і в примусовому порядку, але позбавленими мети кримінального покарання, їх застосуван-ня, продовження, зміна виду таких заходів або припинення їх, хоча й здійснюється судом, але відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. Офіційний вісник України, 2000, N 12 (07.04.2000), ст. 444 та на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів щодо діаг-нозу психічного розладу здоров'я людини.

Діагноз психічного розладу здоров'я людини встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнарод-ної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих Міністерством охорони здоров'я України для застосування в Україні. Діагноз психічного розладу здоров'я людини не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, пра-вовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних із станом її психічного здоров'я (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 р.) Там же.

.

Медичний характер примусових заходів зберігається і у випадках, коли такі заходи застосовуються водночас із покаранням за злочин, вчинений особою у стані обмеженої осудності, на ґрунті алкоголізму, наркоманії або особою, яка має хворобу, що становить не-безпеку для інших осіб. І в цьому випадку застосування примусового лікування до таких осіб, незалежно від призна-ченого їм покарання, обумовлено медичними показниками.

Примусове лікування вищезазначених осіб здійснюється за місцем відбування покарання або у спеціальних ліку-вальних закладах.

Отже, примусові заходи медичного характеру, хоча і мають юридичний аспект, але за своєю суттю залишаються медичними заходами Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – С. 318.

Застосування судом до неосудної людини примусових заходів медичного характеру можливе лише за доведеності вчинення нею суспільне небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, виписаного в статті Особливої частини КК України.

Такі заходи завжди застосовують до тих із зазначених осіб, які вчинили заборонені кримінальним законом діяння, що ста-новлять значну суспільну небезпеку. Щодо самої особи, яка вчинила таке діяння, перебуваючи в стані неосудності, то вона за приписом кримінальне процесуального закону вва-жається суспільне небезпечною.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються з метою обов'язкового лікування таких осіб, запобігання вчиненню ними нових небезпечних діянь, пов'язаних із заподіянням істотної шкоди суспільним цінностям, іншим особам чи самим собі.

Характерними ознаками примусових заходів медичного характеру є те, що вони:

призначаються судом;

є заходами державного примусу (ізоляції) психічно хворої людини в приміщенні стаціонарного психіатричного закла-ду, але такі заходи позбавлені властивостей, характерних для покарання;

спрямовані на обов'язкове лікування пси-хічно хворої людини;

надають лікарям психіатричного закладу право проводити лікування особи при наявності у неї тяжкого психічного розладу (тяжкий психічний розлад — розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати ото-чуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 р.) незалежно від її згоди;

мають запобігти вчиненню психічно хворою людиною нових суспільне небезпечних діянь.

Відповідно до змісту ст. 92 КК, метою примусових за-ходів медичного характеру щодо особи, яка вчинила суспіль-не небезпечне діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину чи під час відбу-вання покарання, вважається:

а) обов'язкове лікування психічно хворої особи — при-мусове лікування;

б) запобігання вчиненню такою особою нового суспільне небезпечного діяння, пов'язаного із заподіянням істотної шкоди суспільним цінностям, іншим особам чи самому собі як під час лікування, так і після його закінчення (в майбутньому).

Лікування в цьому випадку означає застосування до пси-хічно хворої людини в умовах психіатричного стаціонару лікувальної психотерапії, трудотерапії та інших медичних заходів з метою одужання такої людини чи відновлення її нормального психічного стану.

Запобігання вчиненню злочину, про яке йдеться в ст. 92 КК, — це досягнення такого стану здоров'я психічно хворої людини, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, при якому зникає або значно знижується можливість вчинення нею но-вого суспільне небезпечного діяння, забороненого Криміналь-ним законом.

1.2. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути за-стосовані судом до осіб Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина особлива. К.: Генеза, 2001. – С. 404.

:

які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених стат-тями Особливої частини КК;

які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до винесення вироку або під час відбу-вання покарання, що позбавляє їх можливості усвідомлю-вати мету, зміст та правові, наслідки кримінальної відпові-дальності за вчинене.

Згідно зі ст. 9 Основ законодавства України про охорону здоров'я ВВР.- 1993.- №4.- Ст. 19, примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, у випадках і на підставах, перед-бачених законами України. Примусове лікування психічно хворих, які вчинили суспільно небезпечні діяння, застосо-вується з метою вилікування хворих і захистити суспільст-во від загрози вчинення ними нових суспільно-небезпечних діянь. Такі заходи призначаються судом у випадках, коли за характером змін психіки хворого і вчиненого ним він ство-рює небезпеку для оточуючих.

Стаття 93 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920 (КК) передбачає три групи осіб, до яких можуть бути застосовані судом заходи медичного характеру:

тих, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності і які звільняються від кримінальної