у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. У цьому закладі, крім охоронної сигналізації, ізольованого подвір'я для прогулянки, існують і окремі ізольовані відділення (кімнати) для лікування хворих, пси-хічний стан яких погіршився (загострився), та хворих, психічний розлад діяльності яких став тяжким, через що хворий становить особливу небезпеку для інших осіб або для самого себе. У такому психіатричному заклад існує також спеціальний відділ охорони, оснащений спеціальними засобами контролю за поведінкою психічно хворих та сиг-налізацією. Охоронці здійснюють не лише зовнішню охоро-ну такого психіатричного закладу, але й нагляд за поведін-кою психічно хворих всередині закладу, його відділеннях, під час проведення лікувальних заходів, трудової терапії, прогулянки тощо.
Суд, приймаючи постанову (рішення) про застосування примусових заходів медичного характеру до психічно хворої особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, має визна-чити вид психіатричного закладу, в якому така особа має утримуватися та пройти лікування.
Суд не визначає строків примусового лікування, оскільки тривалість застосованого примусового лікування залежить від тяжкості і ступеня психічного захворювання, методів лікування та їх впливу на процес видужування психічно хворої людини тощо. Примусове лікування має проводити-ся доти, доки психічний стан хворої людини стане безпеч-ним для оточуючих і для самої себе.
2. Продовження зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру.
У ч. 1 ст. 95 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920
визначено, що продовжен-ня, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою пред-ставника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує не-обхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
При призначенні виду примусових заходів суд враховує характер і тяжкість хвороби винної особи, тяжкість вчине-ного нею діяння і висновок судово-психіатричної експерти-зи. У своєму висновку експерти вказують тип психіатрич-ної лікарні, виходячи лише з психічного стану хворого. Експерти не можуть оцінювати характер і тяжкість вчине-ного хворим суспільне небезпечного діяння. Рекомендації експертів шодо типу психіатричної лікарні не є обов'язко-вими для сулу, а лише дорадчими п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 бе-резня 1982 року «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки).- Сімферополь, 1998.- С. 411.
Визначення типу психіатричної лікарні при застосуванні примусових заходів медичного характеру є компетенцією суду. Разом з тим, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного характеру, суд не має права зазначити в ухвалі (постанові) назву конкретної психіатричної лікарні, у якій має проводитися примусове лікування, і його строк.
Особі, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспі-льне небезпечне діяння, може бути надана примусово су-дом амбулаторна психічна допомога, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу, (ч. 2 ст. 94 КК)
Кожного хворого, до якого за рішенням суду застосова-но примусові заходи медичного характеру, не рідше одного разу на шість місяців оглядає комісія лікарів-психіатрів для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – С. 322
. Процедура вирішення цих питань визначена у ч. 2 ст. 95 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920
, за якою «у разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допо-могу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження за-стосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психі-атр), який надає особі таку психіатричну допомогу, пови-нен направити до суду за місцем знаходження психіатрич-ного закладу заяву про продовження застосування примусо-вого заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосування примусового заходу медичного, характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців».
Заміна виду примусового заходу медичного характеру госпіталізованої за рішенням суду особи може виявитися у переведенні хворого, скажімо, з психіатричного закладу з посиленим наглядом у психіатричний заклад зі звичайним наглядом для продовжування лікування. Такою заміною може бути і переведення для продовження лікування з пси-хіатричного закладу з посиленим наглядом у психіатричний заклад з суворим наглядом у зв'язку з погіршенням психі-чного стану хворого (поява агресивності, немотивованого озлоблення, пов'язаного із насильством над іншими хвори-ми, медичним чи обслуговуючим персоналом тощо).
Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів через зміненім психічного стану особи на краще, суд може переда-ти таку особу на піклування родичам або опікунам з обо-в'язковим лікарським наглядом (ч. 6 ст. 94, ч. 3 ст. 95 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920
). Йдеться про лікарський нагляд з боку психіатра психо-неврологічного диспансеру (диспансерного відділу або кабі-нету) за місцем проживання хворого.
У разі припинення застосування примусових заходів ме-дичного характеру через одужання особи, яка вчинила зло-чин у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до