Примусові заходи медичного характеру підлягають ска-суванню у зв'язку з видужанням особи чи зміною психіч-ного стану настільки, що воно виключає її суспільну небез-печність п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 бе-резня 1982 року «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки).- Сімферополь, 1998.- С. 412

.

Одночасно із скасуванням примусових заходів медично-го характеру щодо видужалої особи, яка захворіла на пси-хічну хворобу після вчинення злочину, суд вирішує питан-ня про відновлення кримінальної справи про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності. Кримінальна справа закривається у випадках, коли спливли строки дав-ності притягнення до кримінальної відповідальності, скасу-вання кримінального закону, наявності акту про амністію чи інших підстав, передбачених законом п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 бе-резня 1982 року «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру».- Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки).- Сімферополь, 1998.- С. 412

.

2.1. Суспільно-небезпечні дії неосудних осіб, як умова для призначення примусових заходів медичного характеру.

Згідно ст. 19 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920 осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / М.1. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. професорів М.1. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002 – С. 134.

Поняття неосудності е похідним від поняття осудності, бо воно виступає як його антипод. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільне небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину.

У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосуд-ності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслі-док хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психіч-ної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки».

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосуд-ність, називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднавши в цій формулі медичні та юри-дичні ознаки, законодавець у такий спосіб увів поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при ви-рішенні питання про неосудність конкретної особи.

Відповідно до ст. 19 неосудність (як, до речі, і осудність) визна-чається тільки щодо часу вчинення особою суспільне небезпечного діяння і тільки у зв'язку з ним. Неприпустимо за межами такого ді-яння порушувати питання про неосудність або осудність особи.

2. Як уже зазначалося, у КК поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань:

хронічна психічна хвороба;

тимчасовий розлад психічної діяль-ності;

недоумство;

інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба — досить поширений вид захворю-вання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілеп-сія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний пси-хоз та ін. Усі ці хвороби є прогресуючими, важковиліковними чи взагалі невиліковними. Хоча і при цих захворюваннях можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді напа-дів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До та-ких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алко-гольні психози, біла гарячка та ін.

Недоумство (олігофренія) — найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом пору-шення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумово-го недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (най-легша форма). Таким чином, ці захворювання різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби.

Під іншим хворобливим етапом психіки розуміють такі хвороб-ливі розлади психіки, що їх не охоплюють