Як уже було сказано, неосудність особи характеризує її пси-хічний стан на час вчинення суспільно не-безпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Однак на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчи-нення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на пси-хічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання.

Частина 3 ст. 19 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920 саме і передбачає таку ситуацію. У ній сказано, що не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осуд-ності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Згідно з законом (ч. З ст. 19 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920) до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920)

Висновки.

Дослідивши проблему застосування примусових заходів медичного характеру до неосудних осіб, можна зробити наступні висновки.

Законодавство України по відношенню до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, переслідує мету забезпечити безпеку суспільства і передбачити вчинення такими особами повторного діяння, а також вилікувати хворого від його недугу.

Ця ціль досягається шляхом застосування примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, які застосовуються до осіб, що визнані вироком суду неосудними, вчинили суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності. Або, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними. Такий захід державного примусу є виправданим, оскільки він є засобом попередження злочинності, яка в даний період розвитку суспільства є негативним соціальним явищем.

Особи, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності не є суб‘єктами злочину. Вони не підлягають кримінальній відповідальності і покаранню. До них можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру.

Здійснювати заходи медичного примусу за законом повинні в психіатричних лікарнях із загальним посиленням і суворим наглядом.

Примусове лікування проводиться доти, поки хворий перестане бути небезпечним для оточуючих.

Ці примусові заходи скасовуються при видужанні особи чи зміні її психічного стану.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могли усвідомлювати своїх дій, або керуватися ними в стані душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Соціальна небезпека психічно хворої людини визначається як характером і змістом його соціально небезпечних дій, так і психічним станом. Визначаючи соціальну небезпеку хворого, експерти і суд повинні оцінити можливість повтору соціально небезпечних дій, вплив на поведінку хворого мікросоціальних умов. На появлення соціальної небезпеки хворого впливають також несприятливі зовнішні фактори, такі як алкоголь та інтоксикація, наркотичні засоби, та неповне критичне осмислення своєї поведінки і відсутність можливості прогнозувати наслідки своїх антисоціальних вчинків характеризують їх як хворих, здатних до вчинення соціально небезпечних дій.

Перелік використаних джерел.

Конституція України.

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 // Офіційний вісник України, 2001, N 21 (08.06.2001), ст. 920.

Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 // Офіційний вісник України, 2000, N 12 (07.04.2000), ст. 444.

Основ законодавства України про охорону здоров'я // ВВР.- 1993.- №4.- Ст. 19.

Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру». // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки).- Сімферополь, 1998.

Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001.

Дмитриев А.С., Клименко Т.В. Судебная психиатрия: Учебное пособие.- М., 1996.

Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина особлива. К.: Атіка, 2001.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / М.1. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. професорів М.1. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002.

Бажанов М.И. Уголовоное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск, 1992.

Приходько Т.М. Обмежена осудність в проектах кримінального кодексу України // Проблеми державного будівництва в Україні / Міжнар. ін-т лінгвістики і права. – К.: Правові джерела, Вип. № 7: Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці незалежності України, 25-26 квіт. 2001 р. / Редкол.: В.А.Клименко та ін. – 2001. – С. 53-57.

Шаренко С.Л. Проблемні питання застосування примусових заходів медичного характеру // Проблеми законності. Республ. міжвідомчий науковий збірник.- Вип.34.-Харків: Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого, 1998.- с.178-181.

Шаренко С.Л. Особливості судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру // Вісн. ун-ту внутр. справ МВС України.- Вип. 7. Харків, 1999.- с.306-311.

Лень В.В. Щодо вчинення злочинів особами з психічними аномаліями (кримінальний аспект)// Міжнародна науково-практична конференція “Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві” (квітень 2000 р.).— Львів.— 2000.—