Крім того, низка слідчих дій цих органів (зокрема, тих, які обмежують найважливіші права і свободи громадян) може проводитися лише з дозволу (санкції) прокурора. До таких дій належить арешт, обшук, виїмка поштово-телеграфної кореспонденції (листи, телеграми, посилки), прослуховування телефонних розмов, відсторонення від роботи посадової особи, закриття кримінальної справи тощо. Жодна кримінальна справа, в якій проводилось попереднє слідство, не може бути передана до суду без прокурора. Власне, тільки після того, як прокурор переконається у законності і об'єктивності розслідування, він сам скеровує справу до суду.

3. Не менш важливим напрямом діяльності прокурора є підтримання державного обвинувачення в суді осіб, які обвинувачуються у скоєнні злочинів. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере активну участь у допитах підсудних, потерпілих, свідків, бере участь у дослідженні інших доказів. Потім він виступає з обвинувальною промовою, в якій формулює свою думку про винність підсудного та міру його покарання. Прокурор підтримує обвинувачення лише за умови, що вина обвинуваченого знайшла своє підтвердження у судовому засіданні. Якщо ж такого підтвердження вона не знайшла, він вправі відмовитись від обвинувачення.

Прокурор бере участь в суді не лише під час розгляду кримінальних справ, а й цивільних, господарських, адміністративних. Він чдає право вступити в судовий процес у всіх випадках, коли вважатиме необхідним відстоювати інтереси держави, права та інтереси громадян і їх колективних формувань.

Якщо прокурор дійде висновку, що постановлене судом рішення (вирок, рішення, постанова) є незаконним, він має право протягом встановленого строку звернутись до вищестоящого суду з касаційним поданням.

4. Одна з основних функцій прокуратури — це нагляд за виконанням законів у місцях утримання затриманих, по переднього ув'язнення осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, та у місцях, де вже визнані судом винні особи відбувають покарання. Затриманим чи засудженим до позбавлення волі чи до інших заходів примусового характеру менше, ніж іншим громадянам, відкриті можливості для захисту своїх прав і законних інтересів. Тому завдання прокурора — здійснювати нагляд за тим, щоб адміністрація місць позбавлення волі неухильно дотримувалась законів і правил утримання заарештованих і ув'язнених. Зокрема, за їх трудовим режимом, виховною роботою, навчанням, застосуванням заохочень, стягнень і покарань за порушення встановленого режиму.

Прокурор має право в будь-який час відвідувати місця позбавлення волі, знайомитися з документами, спілкуватися з ув'язненими, приймати від них скарги і заяви, перевіряти законність наказів і розпоряджень адміністрації тощо. У випадку виявлення порушень закону він притягає винних до відповідальності. 5. Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів у Збройних Силах України, Прикордонних військах, Національній гвардії, Службі безпеки та інших військових формуваннях, розміщених на території України.

Отже, правоохоронна діяльність прокуратури спрямована на всебічне утвердження верховенства закону; захист від протиправних посягань на нашу державу, її лад, основи демократичного устрою; охорону і захист гарантованих Конституцією, іншими законами України прав і свобод людини і громадянина.

Органи внутрішніх справ

Органи внутрішніх справ є правоохоронними органами виконавчої влади, їх центральний орган — Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) — координує і забезпечує проведення в життя державної політики у сфері охорони і захисту прав і свобод громадян та інтересів суспільства і держави від протиправних на них посягань. МВС України об'єднує декілька систем органів внутрішніх справ. Це, зокрема, міліція, державний пожежний нагляд, служба виконання кримінальних покарань (виправно-трудових установ) і деякі інші. Найважливіше значення в охороні і захисті правопорядку у нашій державі має міліція.

Міліція України — це державний озброєний орган виконавчої-влади, який охороняє і захищає від протиправних посягань життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність (майно), природне середовище, інтереси суспільства і держави.

У своїй діяльності міліція має суворо дотримуватися Конституції України, Закону «Про міліцію», прийнятого Верховною Радою України 20 грудня 1990 р., інших законів та міжнародних правових норм, зокрема Загальної декларації прав людини.

Завданнями, які держава покладає на органи міліції, є: забезпечення особистої безпеки громадян; захист їх прав і свобод та законних інтересів; запобігання і припинення правопорушень; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів та розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань, які накладені судом на злочинців, та адміністративних стягнень; сприяння і допомога у межах своєї компетенції громадянам, посадовим особам та різним державним і громадським органам у; виконанні покладених на них законом обов'язків. Ці завдання органи міліції виконують на засадах законності, поваги до особи, справедливості та взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями та населенням. Працівники міліції при виконанні службових обов'язків незалежні від впливу будь-яких партій, рухів, громадських об'єднань. Створення останніх у підрозділах міліції не допускається. Міліція має бути політичне нейтральною і повинна виконувати лише покладені на неї завдання.

Структура міліції визначається в основному адміністративно-територіальним поділом України. Міністр внутрішніх справ здійснює керівництво всією міліцією України. В областях, районах та містах міліцією керують начальники управлінь (відділів) внутрішніх справ. Усі вони призначаються на посади вищими начальниками, Міністра внутрішніх справ призначає Верховна Рада України. На різних видах транспорту створені транспортні відділи міліції.

Кожне управління міліції (в областях) чи районний (міський) відділ у своєму складі