Наприкінці 19 ст. вчені економісти змінили думку щодо підпри-ємця, збагнувши значення творчого підприємництва для економічного зростання. Дослідники з питань економіки зауважували, що головним орієнтиром підприємницької діяльності, за умов ринкової системи, ви-ступає прибутковість, рентабельність самостійного підприємництва. Мотив прибутку, — зазначав Л. Мізес, — це саме той чинник, який змушує бізнесмена якнайефективнішим забезпечувати виробництво тих товарів, які бажають використовувати споживачі.

Отже, підприємницька діяльність набула свого розвитку й економічного обґрунтування в країнах Західної Європи, оскільки розвивалася еволюційним шляхом і збігалася зі встановленням у цих країнах демократичних свобод, які стимулювали процеси розбудови ринкової інфраструктури, правового закріплення функціонування її суб'єктів. Для більшості населення цих країн підприємництво вважа-лось найкращим стимулом для досягнення матеріального благополуч-чя, життєвих звершень і реалізації своїх можливостей, що врешті-решт посприяло економічному відродженню цих країн.

В Україні першими, умовно кажучи, підприємцями можна назва-ти купців, так званих “гостей”, і бояр, які за часів ранньофеодальної доби Київської Русі займалися переважно зовнішньою торгівлею з країнами Західної Європи.

На жаль, історичний досвід підприємницької діяльності в Україні не поширювався через численні і спустошливі війни, які відбувалися на її території, що призводило до руйнації економіки. Колонізаторсь-ка політика литовсько-польського, а згодом польського, авсгро-угорського і російського урядів, які діяли в інтересах метрополій, за різних історичних часів, усіляко перешкоджали розвитку зовнішніх то-рговельних відносин України з іншими державами, встановлюючи ви-сокі мита, що ускладнювали транзит товарів через її територію, на-даючи привілеї вітчизняним та іноземним купцям. Не в кращому становищі перебувала і внутрішня торгівля, обмежена різними регламен-таціями та заборонами, що гальмували її розвиток. Крім того, особ-ливість соціально-економічних умов життя українців, хибна думка що-до “купецького стану”, споконвічна мрія до володіння землею і праці на ній, переважання серед купецтва осіб неукраїнського походження, не сприяли формуванню серед українського населення схильності до підприємництва і ринкової поведінки.

У 12-17 ст.ст. підприємницька діяльність в країнах Західної Єв-ропи, за підтримки держави, набувала свого розвитку, багаті і знатні громадяни, займаючись підприємницькою діяльністю, ставали більш не-залежними від держави, маючи при цьому політичні права, а також за-конне право наслідування майна. В Російській імперії багатство людини залежало від чину і волі царя. Високі посади споконвічна використову-валися для влаштування власних справ і були одним із основних об'єктів вкладання коштів з метою отримання прибутків. Колишні купці перетворювались із підприємців на державних чиновників. Російські са-модержці не раз роздавали привілеї і багатства не стільки за заслуги перед державою, скільки за покору і догідливість цареві. Таке багатст-во було нестійким, оскільки людина могла в будь-який час, з волі царя, його позбутися. Тому, протягом тривалого часу, не могло утворитися багатої родової знаті, яка б займалася виготовленням і обміном това-рів, створювала можливості для розвитку підприємництва. Тривалий час не вирішувалося питання власності землі. Будь-яка земля передавалася не в родову, а в тимчасову власність.

Лише у другій половині 19 ст. після скасування кріпосного права, в Росії відроджується економічне життя. Розвивається промис-ловість, торгівля, залізничне та пароплавне будівництво, впроваджу-ються реформи у сільському господарстві. У процесі цих перетворень формується новий клас підприємців, який дістав назву буржуазія.

Великої шкоди розвитку підприємницької діяльності було завда-но жовтневим переворотом у 1917 p., коли партія більшовиків прого-лосила приватну власність на засоби виробництва “всенародною” власністю, яку насправді було експропрійовано державою. Нечислен-на буржуазія не змогла захистити інститут підприємництва і дозволила себе знищити як клас. За умов установлення так званої “диктатури пролетаріату”, ідеологію якої було спрямовано на боротьбу з приватною власністю, підприємець не отримав симпатій з боку на-селення. Підприємницька діяльність виявилася непрестижною і сприй-малася як експлуатація народу.

У Радянській Росії прийняте ще в листопаді 1917 р. Положення “Про робітничий контроль” передбачало замість ринку запровадити розподільчу систему, конкуренцію замінити на соціалістичні змагання, а всіх громадян зобов'язали обмінюватись досвідом.

Громадянська війна і політика “воєнного комунізму” підривають підвалини приватного підприємництва. Короткий проміжок існування непу (нової економічної політики) надавав змогу особам займатися приватною підприємницькою діяльністю під особливим наглядом дер-жави з погрозою застосування кримінального покарання за дії, які суперечили поглядам керівної партії.

Ухвалений в 1922 р. перший радянський кримінальний кодекс передбачав спеціальну главу, в якій було встановлено низку складів злочинів, спрямованих проти порушень дозволеної приватної підпри-ємницької діяльності. Кримінальне законодавство охороняло державні засоби виробництва від марнотратства їх орендарями, від навмисно-го невиконання договору, використання державних заходів не за при-значенням, державне підприємство від конкуренції з боку приватних підприємств, шляхом застосування заходів кримінальної відповідально-сті за порушення положень про державну монополію.17, С.237

Законодавчі перепони щодо приватного підприємництва, пере-вага і сприяння державному сектору економіки, утиски і пересліду-вання колишніх приватних підприємців, поклали початок розвитку ті-ньового (фіктивного) підприємництва в країні Рад.

Кримінальні кодекси РРФСР 1922 p., а потім 1926 р. не перед-бачали кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво; особи, які займались такою діяльністю притягувалися до кримінальної відповідальності за шахрайство.

В українському законодавстві термін “фіктивний” (від лат. fictio — вигадка, нереальне, неправильне, хибне, вигадане з певною метою, а також від франц. fiktif — вигаданий, недійсний, який наспра-вді не існує) вперше з'явився у Кримінальному кодексі УРСР в 1927 p., яким установлювалася відповідальність за утворення приватного підприємства у вигляді (фіктивного кооперативу), а також за сприяння організацій таких підприємств з боку фундаторів і фіктивних членів.

Особи, які створювали