поведінці виконує різноманітні функції, але дві з них - динамізуюча та сенсостворююча - є головними, визначальними.
Мотив може виступати як джерело активності особистості, як фактор, що спонукує до здійснення злочину і разом з тим як обставина з який зв'язане усвідомлення вчиненого.
Мотив у конкретному людському поводженні насамперед виконує динамізуючу роль. Він стимулює поведінку , є джерелом активності особистості. Мотив стоїть на початку вольового процесу і виступає як спонукальна сила до здійснення дії. Саме етимологічне значення цього терміна безпосередньо пов'язано з визначеною функцією мотиву. Латинські терміни "motum","moveo" - як можна краще виражають дану особливість мотиву.
Про сутність мотиву злочину в юридичній літературі не має єдності поглядів. На думку А.В. Наумова "мотив - усвідомлене спонукання (потреба, почуття тощо) до досягнення визначеної мети за допомогою здійснення злочину." Наумов А.В. Мотивы убийства.-Волгоград,1969. – С. 13. Г.Т. Філановський відносить до мотиву "усвідомлений і конкретно опредмечений інтерес, що спонукав до здійснення суспільно небезпечного діяння" Филановский И.Г. Мотивы и цели преступления.//Соц. законность.-1968.-№2. – С. 46. Приведені точки зору у певній мері тяжіють до психологічного визначення мотиву і є занадто загальними.
Оскільки мотив завжди так чи інакше пов'язаний з метою здійснення діяння (мислимим представленням про майбутнє, якого прагне досягти суб'єкт), з уявленням про способи досягнення цієї мети (саме злочинним шляхом або при можливості усвідомлення суспільної небезпеки і протиправності вчиненого) і про можливість покарання за скоєний злочин (діючи злочинно суб'єкт, як правило, завжди розраховує на безкарність), його можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) до скоєння конкретного цілеспрямованого вчинку (вольового акта), що є суспільною небезпекою і передбаченого карним законом як злочин.
Спонукання є формою відносин особи до навколишнього середовища як до джерела задоволення його потреб. Будучи спонуканням, мотив завжди спрямований той чи інший об'єкт (особу, предмет), що виступає як засіб його задоволення.
У мотиві злочину знаходить висвітлення також і особистісний зміст скоєного людиною діяння. В особистості широкий діапазон спонукань, що обумовлює багатоплановість і багатосторонність мотивації дій. У конкретній ситуації особистість віддає перевагу визначеним мотивам, що стають ведучими, чільними в поводженні. Вони відсувають убік чи підкоряють інші спонукання.
Виявлення мотиву веде до розкриття значеннєвого змісту злочинних дій, допомагає встановленню характеру події злочину. Одночасно мотив є одним з ознак, що характеризують особистість обвинувачуваного. Мотив злочину, як більш чи менш виразне внутрішнє спонукання до визначеної дії, породжується різними внутрішніми і зовнішніми факторами. Їх прийнято іменувати мотивостворюючими. До них відносяться потреби, інтереси, ціннісні орієнтації суб'єкта, конфліктні ситуації й інші суб'єктивні й об'єктивні обставини.
Розглянемо деякі з них.
Серйозне місце в мотивації злочинної поведінки займають потреби особистості. Потреби - соціально-психологічна категорія (соціальна по змісту і психологічна за формою прояву). Вони формуються в процесі соціалізації особистості, тобто в ході її життєдіяльності, через спілкування з іншими людьми, через інші канали - під впливом об'єктивних факторів соціального середовища й у взаємодії з природною організацією індивіда.
У якості одного з найбільш розповсюджених мотивів злочинів виступають почуття особистості. Будучи проявом моральної установки, почуття є разом з тим елементами емоційної сфери. Почуття як мотив здебільшого виявляються у злочинах проти особистості. Розкрадання, хабарництво не можна пояснити в плані емоційного конфлікту. Отут почуття не визначають, а лише супроводжують мотив злочину.
Найбільш розповсюдженим мотивом здійснення злочину виступають інтереси особистості. Інтерес можна визначити як специфічне відношення до об'єкта в силу його життєвої значимості й емоційної привабливості. Карний закон іноді виділяє інтереси особи як самостійний мотив злочину. Наприклад корисливі чи особистісні інтереси є спеціальними мотивами при зловживанні владою чи службовим становищем. Численні випадки, коли інтереси не зазначені безпосередньо в законі як мотиви злочину. До них відносяться корисливі інтереси при розкраданні майна.
Важливу роль у мотивації поводження грають ціннісні орієнтації - соціально обумовлена система відносин особистості до явищ і подій навколишньої її соціального середовища. Ціннісні орієнтації складають елемент загальної соціальної спрямованості особистості, яка формується в процесі життєдіяльності. Різновидом ціннісних оріентацій є соціальні установки особистості, що формують визначене сприйняття й оцінку навколишніх подій і явищ, а також готовність діяти відповідним чином.
Звички як мотиви поводження не мають самостійного психологічного змісту. У їхній основі лежать ті ж потреби, інтереси, почуття, погляди й і переконання. Однак у міру формування звичка перетворюється в суб'єктивний фактор - у мотив визначеного стереотипного поводження.
Мотиви людської поведінки взагалі і мотиви злочину зокрема відрізняються великою розмаїтістю як по своєму соціально-психологічному і предметному змісті, так і по морально-етичній і правовій оцінці. По різному вони виражають соціальні і біологічні засади особистості і відіграють неоднакову роль
у її структурі.
Професор Чубинский, за прикладом Фері, поділяв усі мотиви людських вчинків на двох категорій: моральні й антиморальні Чубинский М.П. Мотив преступной деятельности и его значение в уголовном праве.-Ярославль,1990. – С. 123 (8;123).
П.С. Дагель поділяє всі мотиви злочинів на три групи Дагель П.С.,Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление.-Воронеж,1974. – С. 196 (6;196).У першу групу він включає суспільно небезпечні мотиви:
а) антидержавні мотиви,
б) особисті мотиви,
в) релігійні мотиви та мотиви, які випливають з марновірств.
Ці мотиви мають кримінально-правовий характер. Вони можуть враховуватися при визначенні кримінальної відповідальності і при призначенні покарання.
До другої групи відносяться суспільно нейтральні мотиви, куди включаються такі спонукання, як образа в зв'язку з неправильними діями потерпілого чи інших осіб, сором, захопленість тощо. Ці мотиви не впливають на вирішення питань про кримінальну