Незважаючи на те, що мотив і мета повинні бути встановлені слідчим і судом при розгляді будь-якої кримінальної справи, в тому числі й у необережних злочинах, у процесі кримінально-правової кваліфікації злочину мотив і мета враховуються лише в навмисних злочинах. У необережних злочинах мотив і мета установлюються головним чином або на стадії призначення конкретної міри покарання винному або в кримінологічному плані, у плані з'ясування причин і умов, що сприяють скоєнню злочину, і для з'ясування морального вигляду особистості злочинця. Таким чином, у необережних злочинах мотив і мета не роблять впливу на кваліфікацію злочину. Інше правове значення має мотив і мета у навмисних злочинах. Якщо мотив і мета виступають як необхідна ознака суб'єктивної сторони певного виду злочинів то, це завжди свідчить про те, що дане суспільно небезпечне діяння відноситься до групи навмисних злочинів.

Точне встановлення мотиву і мети дозволяє правильно кваліфікувати вчинене, визначити форму провини і ступінь суспільної небезпеки злочину й особистості особи, його що скоїла, виявити причини конкретного злочину і, отже, розробити і здійснити заходу для попередженню подібних злочинних діянь.

Кримінально-правове значення мотиву і мети різне. Вони як і інші факультативні ознаки складу злочину можуть мати трояке значення.

По-перше, вони можуть бути обов'язковими ознаками основного (простого) складу злочину, коли або прямо вказується на них у диспозиціях відповідної статті Кримінального кодексу, або маються на увазі як необхідна ознака складу конкретного злочину. Якщо по обставинах справи не буде встановлений певний мотив чи певна мета, то в діях (бездіяльності) особи відсутній склад даного злочину.

Мета, як обов'язкова ознака названа, наприклад, у таких складах, як терористичний акт (ст. 258 КК), Законодавча конструкція складів таких злочинів, як крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), припускає корисливі мотиви і цілі.

Тому в складах злочинів, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони яких є певні чи мотив мета, відсутність їх при здійсненні діяння означає або відсутність складу злочину взагалі або наявність іншого складу злочину.

По-друге, мотив і мета у ряді випадків є кваліфікуючими ознаками. Так, кваліфікуючою ознакою мотив виступає в складі умисного вбивства з корисливих чи хуліганських спонукань (п.п. 6,7 ст.115 КК) і з метою приховати інший чи злочин полегшити його здійснення (п. 9 ст.105). При відсутності зазначених обставин учинене може бути кваліфікований лише як склад простого навмисного убивства по ч. 1 ст. 115 КК.

По-третє, коли мотив і мета не зазначені в диспозиції статей КК і законодавча конструкція того чи іншого складу їх не припускає, вони виконують роль обставин, що зм'якшують чи обтяжуючих відповідальність.Так, п. 9 ст. 115 КК як обставину обтяжуючого покарання передбачає "здійснення умисного вбивства з метою приховати інший чи злочин полегшити його здійснення".

Мотив і мета відіграють різну роль у психологічному механізмі навмисних і необережних злочинів. Це насамперед обумовлено різним зв'язком мотиву і мети зі злочинними наслідками, що є елементом складу злочину.

При прямому намірі злочинний наслідок, зазначений у складі злочину, є бажаним майбутнім результатом, метою (кінцевою чи проміжною) дії винного. Таким чином, злочинний наслідок при прямому намірі цілком випливає з мотиву дій винного і визначається цим мотивом. Складніший стан справ з непрямим наміром. Так, І.Г. Філановский вважає, що при непрямому намірі винний не тільки ясно собі уявляє взаємозв'язок діяння і наслідків, але і свідомо їх застосовує, а тому мотив його поводження поширюється і на наслідки діянь. Це положення викликало критику з боку інших дослідників. У злочині, скоєному з непрямим наміром, мотив визначає постановку мети. Але мета у даному випадку не є злочинним наслідком, включеним до складу злочину. Злочинні наслідки не випливають з мотиву поводження винного, не визначаються цим мотивом і самі по собі не уточнюють його Дагель П.С.,Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление.-Воронеж,1974. – С. 198.

Не менш складним є питання про мотив і мету в необережних злочинах. Мотив і мета при злочинному легкодумстві не охоплюють злочинних наслідків, тому що суб'єкт враховує суспільно небезпечні наслідки, що може заподіяти своєю дією, але легковажно розраховує їх запобігти.

При злочинній недбалості суспільно небезпечні наслідки не передбачаються і тому не беруть участь у мотивації вчинку. Але саме діяння є мотивованим і цілеспрямованим. У даному випадку відбувається розбіжність мети і результату, явище "перевиконаної мети", але відповідальність тут настає тільки тоді, коли буде встановлено, що обличчя об'єктивно повинно було, суб'єктивно могло передбачати ті наслідки, що наступили в результаті його дій.

Мотив і мета будучи необхідними елементами будь-якого злочину, у той же час не завжди вказуються в числі необхідних ознак складу злочину, як наприклад, не завжди вказується спосіб дії чи бездіяльності, місце, час тощо, хоча будь-яке злочинне діяння відбувається певним способом, у визначеному місці й у визначений час.

Мотив і мета можуть бути обов'язковими ознаками складу злочину і тоді, коли вони прямо не зазначені в тексті диспозиції тієї чи іншої статті КК. Це походить від того, що зміст складу злочину ширше тексту диспозиції статті, і воно може бути з'ясовано лише в результаті аналізу системи норм чинного законодавства Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений.-М.,1963. – С. 76.

Входячи до складу злочину, мотив і мета безпосередньо впливають на кваліфікацію злочинів. Однак, мотив і мета мають значення для кваліфікації