літературі обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів — за джерелом, за допомогою якого суд одержує їх там же. С. 149. У межах такої класифікації докази поділяють на особисті й речові і водночас на первинні й похідні; на особисті, речові й змішані. Поділ доказів за однією підставою на три різні види зводить нанівець саму ідею класифікації. До складу особистих доказів включаються не тільки пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків і висновки експертів, а й різні документи, оскільки вони виходять від відповідних осіб.
Справді, пояснення сторін—особистий доказ і воно є таким незалежно від того, одержано воно в усній чи письмовій формі ст. 180 ЦПК. Експерт дає висновок, виходячи із своїх спеціальних знань, тому його висновок належить не до змішаних, а до особистих доказів. Отже, носіями даних про факти виступають особи й речі (предмети), котрі можугь відтворити закріплену і збережену в них інформацію про обставини, які мають значення для справи. В особистих доказах носієм інформації про факти завжди є людина, яка мусить правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, зберегти їх у пам'яті і відтворити (давати пояснення, показання ст. ст. 40, 42 ЦПК). Особисті докази мають суб'єктивний характер, тому в пізнавальній діяльності необхідно враховувати психологію особи, наявність матеріально-правової заінтересованості в справі та особливих стосунків із сторонами.
2. Засоби доказування
За загальним правилом будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть бути підтверджені тільки встановленими законом засобами доказування ст. 27 ЦПК, за умови дотримання правила (принципу) їх допустимості. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ст. 29 ЦПК.
Цивільним законом обмежена допустимість показань свідків для підтвердження певних угод та інших дій, що мають юридичне значення. У простій письмовій формі має реалізовуватися велика група угод, недотримання цієї умови позбавляє сторону у випадку розгляду спору в суді посилатися для підтвердження угоди на показання свідків ст. ст. 44, 46 ЦПК. Не можна підтверджувати показаннями свідків уступку вимоги і переведення боргу, основаних на угоді, укладеній в письмовій формі ст. 202 ЦПК, а також в інших передбачених законом випадках.
2.1. Пояснення сторін і третіх осіб
Сторони, треті особи та інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні й письмові пояснення судові ст. 99 ЦПК, реалізація якого гарантується передбаченими цивільним процесуальним порядком і формою їх здійснення ст. ст. 180, 186, 188 та ін. ЦПК, правом на одержання від суду повідомлення і повістки про час і місце судового засідання ст.ст. 90-94 ЦПК, а також установленням безумовної підстави для скасування судового рішення, якщо справу було розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі ст. ст. 314, 338 ЦПК.
Пояснення сторін і третіх осіб про відомі їм обставини, що мають значення для справи, виступають джерелом інформації, засобом доказування ст.ст. 27, 40 ЦПК. Що ж до доводів, міркувань та заперечень, недов'язаних з уточненням, розширенням, поглибленням відомих сторонам обставин справи, то включення їх до змісту пояснень сторін і третіх осіб суперечило б положенням ст. 27, 40, 99 ЦПК.
Наприклад, особи, які беруть участь у справі, можуть висловлювати суду свою думку про можливість розгляду справи у відсутності свідків або експертів, які не з'явилися в судове засідання ст. 175 ЦПК. Така думка не входить у склад пояснень сторін і третіх осіб.
Пояснення сторін у процесі доказування можуть надати найповніші і найточніші відомості про обставини справи, оскільки сторони виступають суб'єктами спірних правовідносин, які розглядаються судом. З цих же причин їх пояснення не завжди є об'єктивними.
Об'єктивність пояснень сторін і третіх осіб забезпечується покладанням на них обов'язку сумлінно користуватися належними правами, але процесуальні санкції за невиконання обов'язку дати об'єктивні пояснення не передбачені. Пояснення сторін і третіх осіб можуть бути зроблені в усній і письмовій формі. Письмове пояснення позивача спочатку втілюється у зміст позовної заяви ст. 137 ЦПК. Пояснення по суті заявлених вимог позивач і відповідач дають судді в усній формі при їх опиті в стадії підготовки справи до судового розгляду п. 1, 2 ст. 143 ЦПК.
При особистій участі в судовому засіданні усні пояснення сторін та Інших осіб, які беруть участь у справі, заслуховуються безпосередньо судом, який розглядає справу, а письмові — оголошуються. Оголошуються і їхні пояснення, які були зафіксовані в протоколі судового засідання, одержаному від іншого суду в порядку виконання доручення по збиранню доказів ст. ст. 33, 180 ЦПК. Для забезпечення повного і правильного розгляду пояснень сторін і третіх осіб процесуальний закон надає їм, іншим особам, які берутьучасть у справі, право ставити запитання один одному ст. 180 ЦПК, а суд зобов'язує вживати всіх передбачених законом заходів до цього ст. 15 ЦПК.
Пояснення сторін про обставини справи можуть включати визнання, тобто повідомлення, які підтверджують наявність чи відсутність фактів, що складають предмет доказування другої сторони. Процесуальним наслідком визнання факту встановленим однією стороною є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування. При цьому на доказування визнаного в процесі факту не поширюються правила про допустимість засобів доказування ст. 29 ЦПК, крім випадків, коли факт має бути стверджений нотаріально посвідченим документом ст. 40 ЦПК.
Визнання стороною в цивільному процесі факту не є для суду обов'язковим. Він може не вважати визнаний факт установленим